— У вас проблеми з аїльцями в цьому районі? — спитала Морейн.

Перрин без жодного остраху подумав про те саме. Якщо дехто досі називав аїльцем з чорним серпанком когось жорстокого, це свідчило про те, яке враження справила Аїльська війна, — хоча після неї минуло двадцять років, й аїльці ніколи не покидали Пустелі до чи після. Але я бачив одного по цей бік Хребта Світу. А тепер уже двох.

Господар потер свою лисину.

— Ох. Ох, ні, міледі; не зовсім. Але ми їх мали б, будьте певні, — з цими двадцятьма дикунами. Що ж, усі пам’ятають, як вони вбивали, грабували й спалювали все на своєму шляху через Кайрен. Чоловіки з цього самого селища поїхали на Битву за Сяйливими Мурами, коли народи зібралися, щоб відкинути їх назад. Я тоді страждав через забій спини, тож не міг піти, — але добре пам’ятаю це, як і всі тут. Як вони прийшли сюди, так далеко від своїх земель, — чи чому, — я не знаю, але лорд Орбен і лорд Ґенн врятували нас від них.

Святково налаштовані жителі схвально загули.

Сам Орбен прошкутильгав через усю залу, не звертаючи уваги ні на кого, крім господаря. Перрин відчув запах кислого вина ще до його наближення.

— Куди провалилася ця стара зі своїми травами, Фарлене? — грубо спитав Орбен. — Рани Ґенна болять, а моя голова зараз лусне.

Фарлен схилив голову майже до підлоги.

— Ах, матінка Лайк повернеться вранці, лорде Орбене. Пологи, мілорде. Але вона сказала, що зашила й припарила ваші рани і лорда Ґенна, — тож не варто хвилюватися. Ах, лорде Орбене, я впевнений, що завтра передусім вона прийде до вас.

Перев’язаний чоловік пробурмотів щось до себе — тож почути його міг лише Перрин — щось про очікування, поки «фермерська дружина розродиться», і ще щось про те, що його «зашили, як мішок з їдлом». Він уперше перевів свій похмурий сердитий погляд на мандрівників. Перрина він одразу ж пропустив, що не здивувало юнака. Очі лорда трохи розширилися, коли він побачив Лояла (він уже бачив оґіра, — подумав Перрин, — але не очікував побачити ще одного тут), звузилися — на Лані (він одразу впізнав воїна, але йому не сподобалося те, що він бачить його тут), — і його очі засяяли, коли він зазирнув під каптур Морейн, хоча й був недостатньо близько для того, щоб побачити її обличчя.

Перрин вирішив узагалі не думати про Айз Седай, — і він сподівався, що Морейн та Лан також про це не замислилися. Але вогник в очах Охоронця притлумив цю надію.

— Дванадцять ваших людей билися з двадцятьма аїльцями? — спитав Лан рівним голосом.

Орбен, наморщивши носа, випростався. Силувано байдужим тоном він промовив: