— Я... Я думав, Лан тут, — викрутився юнак. — Ви двоє завжди разом, і я думав, він... Я думав...

— Що ти хочеш, Перрине?

Він глибоко вдихнув.

— Це все Ранд зробив? Я знаю, — Лан вистежив, що його сліди ведуть сюди, і все це має дивний вигляд, мисливці й аїлець. Тож усе це зробив він?

— Не думаю. Я знатиму більше, коли Лан розповість мені, що він знайде вночі. Якщо пощастить, то те, що він знайде, допоможе мені з вибором, який я мушу зробити.

— Вибором?

— Ранд міг перетнути річку й поїхати до Тіра навпростець. Або ж він сів на корабель, що йде вниз по річці до Ілліану, а там пересів на інший, до Тіра. Ця дорога на ліги довша, — але на цілі дні швидша.

— Не думаю, що ми наздоженемо його, Морейн. Не знаю, як він це робить, — але навіть пішки він випереджає нас. Якщо Лан не помиляється, він і досі на пів дня попереду.

— Можу припустити, що він навчився мандрувати, — трохи насупившись, сказала Морейн, — хоча, якби він навчився, то рушив би прямісінько до Тіра. Ні, у ньому тече кров витривалих ходаків та сильних бігунів. Але ми у будь-якому разі перетнемо річку. Якщо я не можу наздогнати його, то буду в Тірі якомога швидше. Або чекатиму на нього.

Перрин переступив з ноги на ногу; холодна переконаність лунала в голосі Морейн.

— Якось ви сказали мені, що можете відчувати Друзів Морока, — чи принаймні того, хто сильно очорнив себе Тінню. І Лан. Тут ви не відчуваєте нічого такого?

Гучно пирхнувши, вона розвернулася до високого дзеркала з гоже оздобленими сріблом ніжками. Тримаючи однією рукою мантію на запах, іншою вона розчісувала волосся.

— Дуже мало людей заїжджають так далеко, Перрине. Навіть серед найзлісніших Друзів Морока. — Гребінець зупинився на половині шляху. — Чому ти питаєш?

— Там унизу, в залі, була дівчина, що дивилася на мене. Не на вас чи Лояла, як усі. А на мене.

Гребінець продовжив рух, а на обличчі Морейн коротко майнула усмішка.

— Ти дещо забуваєш, Перрине. Ти — привабливий молодий хлопець. Деякі дівчата захоплюються дужими плечима. — Він мугикнув і човгнув ногою. — Було щось іще, Перрине?

— Мм... ні. — Вона не допомогла б йому з видіннями Мін, — тільки сказала б те, що він і так уже знав: що вони важливі. І він не хотів говорити їй, що саме бачила Мін. Чи що Мін взагалі щось бачила.

Він повернувся до коридору, зачинив двері й на мить притулився до стіни. Світло, ось так зайти до неї, а вона... Морейн була вродливою жінкою. І, мабуть, достатньо старою, щоби бути щонайменше моєю матір’ю. Він подумав, що Мет, ймовірно, запросив би її донизу, в залу, щоб потанцювати. Ні, не запросив би. Навіть Мет не такий дурень, щоб намагатися спокусити Айз Седай. А Морейн танцювала. Він навіть сам одного разу танцював з нею. І ледь не перечіпався через свої ж ноги на кожному кроці. Перестань думати про неї, як про сільську дівчину, лише тому, що ти бачив... Вона ж клята Айз Седай! Ти мусиш перейматися через аїльця. Він обтрусився й спустився сходами.