— Вам дали завдання, — сказав Ба’алзамон. — Деякі з них ви виконали. Інші — провалили. — Знов і знову його очі й рот зникали у вогні, а дзеркала спалахували відображеним полум’ям. — Ті, хто позначені смертю, повинні померти. Ті, хто позначені для прийняття, — повинні вклонитися мені. Невдачу Великий володар Темряви не пробачає. — Вогонь виривався з його очей, а темрява навколо вихорила й звивалася. — Ти. — Він ткнув пальцем на чоловіка, що говорив про Тар Валон; чоловік був одягнений як торговець, у простий одяг із найкращої тканини. Інші відсторонилися від нього так, наче в нього була чорна пропасниця, і залишили його на самоті. — Ти дозволив хлопцю втекти з Тар Валона.

Чоловік закричав і почав тремтіти, мов пилка, якою вдарили по ковадлу. Здавалося, він став менш твердим, і його крик потоншав разом з ним.

— Ви всі бачите сон, — сказав Ба’алзамон, — але те, що в ньому відбувається, — реальне. — Тремтливий чоловік тепер був лиш зіустком туману, що формою нагадував людину; його віддалений крик лунав навіть тоді, коли туман розвіявся. — Боюся, він уже не прокинеться. — Б’аалзамон засміявся; з його рота виривалося полум’я. — Решта більше не підведе мене. Геть! Прокиньтесь і підкоріться! — Інші чоловіки щезли.

Якийсь час Ба’алзамон стояв сам, тоді біля нього раптово з’явилася жінка, вбрана у біле й срібне.

Перрин отетерів. Він не міг забути жінку такої краси. Це жінка з його снів, — та, що закликала його до слави.

Щедро оздоблений срібний трон з’явився перед нею, і вона сіла, обережно підібравши свої шовкові спідниці.

— Ти вільно користуєшся тим, що належить мені, — сказала вона.

— Належить тобі? — мовив Ба’алзамон. — Значить, своїм це називаєш лише ти? Чи ти більше не служиш Великому володарю Темряви? — Темрява довкола нього загусла; на мить здалося, що вона от-от закипить.

— Служу, — швидко сказала вона. —Я довго служила Володарю Сутінок. Довго лежала ув’язнена за моє служіння у безмежному сні без сновидінь. Тільки Сірі Чоловіки та мерддраали відкидають сни. Навіть траллокам щось сниться. Я завжди користувалася снами для прогулянок. Тепер я знову вільна — і користуватимуся тим, що належить мені.

— Тобі, — сказав Ба’алзамон. Темрява, що крутилася навколо нього, здавалося, шаленіла. — Ти завжди вважала себе могутнішою, ніж була, Ленфір.

Ім’я різонуло Перрина, мов щойно нагострений ніж. Одна з Відступниць проникала в його сни. Морейн мала рацію. Деякі з них звільнилися.

Жінка в білому підвелася; трон зник.

— Я така могутня, яка є. До чого призведуть твої плани? Три тисячі років, чи й більше, нашіптування та смикання за ниточки таких маріонеток на тронах, як Айз Седай! — Її голос вклав у цю фразу всю можливу зневагу. — Три тисячі років, — і Льюс Терін все ще розгулює світом, а ці Айз Седай ледь не припнули його. Ти можеш його контролювати? Можеш керувати його вчинками? Він був моїм, перш ніж ця солом’яноволоса дівиця Іліена побачила його! Він знову буде моїм!