Перрин краєм ока поглянув на неї. Вона так спокійно говорила про бої та вбивства, як інша жінка говорила б про куховарство. Він ніколи не чув про якийсь Великий темний ліс; але Ліс Тіней розміщувався одразу на південь від Межиріччя.

— Ти стежиш за мною? Ти спостерігала за мною там, у корчмі. Чому? І чому не розповіла їм, що бачила?

— Оґір, — сказала вона, вдивляючись у ріку, — одразу зрозуміло, що він — оґір. Інших теж було неважко розгадати. Мені набагато краще вдалося зазирнути під каптур леді Алис, ніж Орбену, і її обличчя говорить, що той кам’янопикий чоловік — Охоронець. Спопели мене Світло, не хотіла б я його розсердити. Він завжди має такий вигляд чи проковтнув камінь під час останньої трапези? Байдуже; залишаєшся лише ти. Не люблю речей, які не можу пояснити.

Перрин знов замислився над тим, чи не скинути її за борт. Цього разу серйозно. Проте Ремен тепер був лише плямою світла позаду них, — і він не знав, як далеко вони від берега.

Дівчина, схоже, сприйняла його мовчання як заохочення продовжувати.

— Тож ми маємо, — вона роззирнулася, а тоді стишила голос, хоча найближчий до них член екіпажу веслував десь за десять футів, — Айз Седай, Охоронця, оґіра — і тебе. На перший погляд — селянина. — Вона уважно подивилася в його жовті очі; Перрин не відвів погляду, і вона усміхнулася. — Тільки ти звільнив аїльця з клітки, довго розмовляв з ним про щось, а тоді допоміг йому порубати дюжину білоплащників на сосиски. Гадаю, ти займаєшся таким регулярно; ти схожий на людину, для якої це звична річ. Я відчуваю щось дивне в такій групі мандрівників, а дивні сліди — це якраз те, що шукають мисливці.

Перрин здивовано моргнув; він усе правильно почув?

— Мисливці? Ти? Ти не можеш бути мисливцем. Ти ж дівчина.

Дівчина так невинно всміхнулася, що він ледь не відступив від неї. Вона відступила, зробила плавний рук кожною рукою, і враз у неї опинилися два ножі, які вона тримала так уміло, як це колись умів робити старий Том Меррилін. Один з веслярів видав здавлений горловий звук, а двоє інших спіткнулися; веслярі заметушилися, заплуталися, і «Сніжний гусак» трохи похитнувся, перш ніж крики капітана повернули все на свої місця. До того моменту ножі темноволосої дівчини знову щезли.

— Спритні пальці й спритний розум принесуть значно більше користі, аніж меч і м’язи. Пильне око теж допоможе. І, на щастя, все це в мене є.

— А головне — скромність, — пробурмотів Перрин. Здавалося, вона пропустила це повз вуха.

— Я присяглася та отримала благословення на великій площі Таммаз, в Ілліані. Можливо, я була наймолодшою, але в тому натовпі, з усіма тими трубами, барабанами, тарілками і криками... Шестирічне дитя могло при-сягтися, — і ніхто б і не помітив. Нас там було більше тисячі, і усі — із власними уявленнями про те, де шукати Ріг Валіра. У мене є свої, — і вони і досі можуть бути правильними; але жоден мисливець не може собі дозволити проґавити дивний слід. Ріг, без сумніву, лежить наприкінці дивного сліду, — а нічого незвичнішого від сліду вашої четвірки я ще ніколи не бачила. Куди ви прямуєте? В Ілліан? Кудись іще?