— І яка ж у тебе версія? — спитав він. — Про те, де захований Ріг? — У безпеці в Тар Валоні, сподіваюся, — і нехай зійде Світло, щоб я його більше ніколи не побачив знову. — Гадаєш, він у Ґелдані?

Вона похмуро подивилася на нього — йому здавалося, що вона вже не зійде зі сліду, на який натрапила, але він був готовий запропонувати їй стільки хибних шляхів, скільки вона забажає, — а тоді сказала:

— Ти колись чув про Манетерен?

Він ледь не подавився.

— Чув про нього, — обережно сказав він.

— Всі королеви Манетерену були Айз Седай, а королі — пов’язаними з ними Охоронцями. Не можу собі уявити подібного місця, але так пишуть у книжках. Це були розлогі землі — більшість територій Андору, Ґелдану та багатьох сусідніх — але столиця, саме місто, розташовувалась в Імлистих горах. Гадаю, Ріг там. Допоки ви четверо не приведете мене до нього.

У Перрина заворушилося волосся. Вона прочитала йому лекцію, мовби він був забитим сільським неуком.

— Ти не знайдеш Ріг чи Манетерен. Місто було знищене у роки Трал-лоцьких війн, коли остання королева залучила надто багато Єдиної Сили, щоб знищити жаховладців, які вбили її чоловіка.

Морейн називала йому імена того короля й королеви, але він не пам’ятав їх.

— Не в Манетерені, фермере, — сказала вона спокійно, — хоча така місцина була б хорошою схованкою. Але були там й інші народи, інші міста в Імлистих горах, — такі давні, що навіть Айз Седай не пам’ятають їх. І подумай: усі ці історії про те, що гори приносять біду тим, хто туди приходить. Яке місце може бути кращим для того, щоб сховати Ріг, аніж ці забуті міста?

— Я чув розповіді про те, що щось сховано в горах. — Чи повірить вона мені? У нього ніколи не виходило брехати. — У них не сказано, що саме, — але йдеться про найбільший скарб у світі; тож це може бути й Ріг. Але Імлисті гори розкинулися на сотні ліг. Якщо ти збираєшся знайти його, тобі не варто витрачати час на те, щоб стежити за нами. Він тобі знадобиться, щоб знайти Ріг, перш аніж це зробить Орбен чи Ґенн.

— Я вже казала, — ці двоє мають дивні уявлення про те, що Ріг захований у Великому темному лісі. — Вона всміхнулася йому. Коли вона це робила, її рот зовсім не здавався великим. — І я вже казала, що мисливці повинні йти дивними шляхами. Тобі пощастило, що Орбен і Ґенн були поранені в бою з тими аїльцями, — інакше вони б теж були на борту. Принаймні я не стоятиму на вашому шляху, не втручатимуся і не встряватиму в бій з Охоронцем.

Перрин роздратовано забурчав:

— Ми всього лиши мандруємо до Ілліану, дівчино. Як тебе звати? Якщо ми вже разом цими днями плистимемо на цьому кораблі, не буду ж я тебе називати дівчиною.