Вона назвала сіру кобилу Імлою в надії, що ніжне ім’я пом’якшить її, — і справді, Імла ступала легко, коли їхала на південь, щойно сонце підняло свій червоний обід понад обрієм.

Аїльці супроводжували їх пішки, — всі ті, хто вижив після битви. Окрім двох, убитих мерддраалами, загинуло ще троє аїльців. Тепер їх було дев’ятнадцять. Вони легко стрибали, коли бігли поруч з кіньми. Спочатку Еґвейн намагалася втримати Імлу у повільнішій рисі, але це лише смішило аїльців.

— Я бігтиму наввипередки з тобою десять миль, — сказала Ав’єнда, — і ми ще подивимося, хто виграє: я чи кінь.

— Я бігтиму двадцять! — сміючись, сказав Руарк.

Еґвейн зрозуміла, що вони могли говорити цілком серйозно, — тому що коли вона та її подруги пустили коней у швидшому темпі, аїльці однак не відставали.

Коли вони побачили солом’яні дахи Джурина, Руарк сказав:

— Щасти вам, Айз Седай. Нехай ви завжди знайдете воду й тінь. Можливо, ми знову зустрінемося — перед тим, як надійдуть зміни.

Це прозвучало похмуро. Аїльці розвернулися на південь, а Ав’єнда, Чіад і Бейн підняли на прощання руку. Схоже, вони не сповільнилися, хоча тепер і не бігли з кіньми; навіть трохи пришвидшились. Еґвейн підозрювала, що вони збережуть цей темп, аж поки не досягнуть того, що шукали.

— Що він мав на увазі? — спитала вона. — «Можливо, ми знову зустрінемося — перед тим, як надійдуть зміни».

Елейн похитала головою.

— Неважливо, що це означає, — сказала Найнів. — Я дуже рада, що вони прийшли минулої ночі, — але рада також і тому, що вони пішли. Сподіваюся, там є корабель.

Сам Джурин був маленьким селищем з одноповерховими дерев’яними хатинками. На високій жердині тріпотіло знамено Білого лева Андору, і п’ятдесят королівських гвардійців вартували його у червоних мундирах із довгими білими комірами, поверх яких були натягнуті сайливі кіраси. Як сказав їхній командир, вони були там, щоб створити безпечний прихисток для тих, хто хотів відплисти до Андору, хоча бажаючих щодня ставало дедалі менше. Більшість переїжджала до селищ, розташованих нижче по річці, — ближче до Аринґілла. Добре, що три дівчини прибули саме зараз: адже він ледь не щодня очікував отримати наказ повертатися до Андору. Кілька жителів Джурина хотіли б піти з ними, полишивши все для грабіжників і кайренських солдат із ворожих домів.

Елейн прикрила обличчя каптуром плаща з цупкої вовни, — але жоден солдат, схоже, не асоціював дівчину із золотаво-рудим волоссям з дочкою-спадкоємицею. Дехто навіть запропонував їй залишитися з ними; Еґвейн не збагнула, була Елейн цим потішена чи шокована. Сама вона відповідала таким чоловікам, що не має на них часу. Це було приємне, хоч і дивне відчуття; вона точно не хотіла б поцілувати когось із цих чолов’яг, але було приємно розуміти, що принаймні якісь чоловіки вважають її такою ж привабливою, як Елейн. Найнів ляснула одного з чоловіків по обличчю. Еґвейн стримала сміх, а Елейн відкрито заусміхалася; Еґвейн подумала, що Найнів щипнули, і, попри злісний погляд її очей, вона не була аж так невдоволеною.