Вони не надягли перснів. Найнів швидко переконала подруг, що Tip—не те місце, де потрібно видавати себе за Айз Седай, тим більше, якщо тям — Чорна Аджа. Еґвейн поклала свій до мішечка із кам’яним тер'ангріалощ вона часто перевіряла його, щоб переконатися, що він і досі там. Найнів підвісила свій перстень на шнурочок, який тримав важкий перетрнь Лана на її грудях.

У Джурині на ріці Еринін був корабель, прив’язаний до єдиного кам’яного доку. Не зовсім той корабель, що бачила Ав’єнда, — і все ж корабель. Еґвейн збентежилась, коли його побачила. Удвічі ширший від «Блакитного журавля», «Змієшийка» не відповідав своїй назві, — адже мав такий самий широкий й круглий ніс, як у його капітана.

Цей достойний чоловік підморгнув Найнів і почухав своє вухо, коли вона спитала його, чи швидке його судно.

— Швидке? Я наповнив його чудовою деревиною з Шайнару і килимами з Кандору. Нема чого поспішати з таким вантажем. Ціни лише зростають.

Так, гадаю, є судна, швидші від мого, — але вони тут не зупиняються. Я б і сам тут не зупинився, якби не знайшов черв’яків у м’ясі. Невдалою була думка купувати м’ясо в Кайрені. «Блакитний журавель»? Ага, бачив цього ранку, що Еллісор зачепився за щось угорі ріки. Думаю, він нескоро звільниться. Ось вам і швидкі судна.

Найнів заплатила за проїзд, і вдвічі більше — за коней з таким виразом на обличчі, що ні Еґвейн, ні Елейн не звертались до неї ще довго після того, як «Змієшийка» загойдалася, відпливаючи від Джурина.

РОЗДІЛ 40

НІЧНИЙ ГЕРОЙ

Мет, спершись на бильця, спостерігав, як наближалось оточене стінами місто Аринґілл, поки веслярі рухали «Сіру чайку» у напрямку довгих доків, збудованих із обсмолених колод. Захищені кам’яними підпірними стінами, що врізалися в ріку, доки були переповнені людьми, більшість з яких виходили з різноманітних кораблів, прив’язаних уздовж доків. Хтось тягнув візки, хтось штовхав сани чи фургон з високими колесами, завалений меблями й скринями, — але більшість несла клунки на спинах. Але не всі вони метушилися. Багато хто з чоловіків і жінок невпевнено збилися у купки, а діти, плачучи, чіплялися за їхні ноги. Солдати в червоних мундирах і блискучих кірасах намагалися змусити їх рушити до міста, — але, здавалося, вони були надто перелякані, щоб рухатися.

Мет розвернувся й прикрив рукою очі, щоб подивитися на річку, яку вони залишали. Тут Еринін була більш завантажена, ніж на півдні Тар Балона. Майже дюжина кораблів пропливала в полі його зору, — починаючи з довгих гостроносих човників, що розтинали річку, пливучи вгору проти течії завдяки двом трикутним вітрилам, — до широких, тупоносих суден із квадратними вітрилами, котрі все ще майоріли на півночі вдалині.