— Деякі — так. Якщо хочеш дізнатися більше, тобі потрібно поговорити з ними. Можливо, вони розкажуть Айз Седай. Вони не розповідають сни чоловікам, — окрім тих, де сказано, що нам потрібно зробити. — Раптом його голос зазвучав втомлено. — І зазвичай, чого ми повинні уникнути, якщо зможемо.

Він зупинився і підняв чоловічий перстень. На ньому журавель пролітав над списом і короною; тепер Еґвейн впізнала його. Вона раніше часто бачила його на шиї Найнів, на шкіряній мотузці. Найнів ступила крок уперед і вихопила кільце з рук чоловіка; її обличчя почервоніло через злість та безліч інших емоцій, які Еґвейн не могла розгадати. Руарк не зробив зусилля, щоб втримати його, але продовжив таким же втомленим голосом.

— І ось в однієї з них кільце, про яке я чув, коли ще був хлопчаком. Кільце королів Малкіру. Вони виступили з шайнарцями проти аїльців за часів мого батька. Вони вправно танцювали зі списами. Однак Малкір поступився Гнилоліссю. Кажуть, що вижив лише хлопчик-король. Він спокушався смертю, що забрала його землю, як інші чоловіки спокушаються вродливими жінками. Чесно кажучи, дивна це річ, Айз Седай. Найдивні-ший знак з усіх тих, що я бачив відтоді, як Мелані витягла мене з власних володінь за Драконову Стіну. Шлях, яким ви мене повели, — ніколи не міг уявити його таким.

— Ніяким шляхом я вас не вела, — відрубала Найнів. — Усе, що я хочу, — це продовжити свою подорож. Ці чоловіки мають коней. Ми візьмемо трьох і рушимо своєю дорогою.

— Вночі, Айз Седай? — спитав Руарк. — Невже ваша подорож настільки термінова, що ви попрямуєте цими небезпечними землями у темряві?

Найнів очевидно вагалася, перш ніж щось сказати.

— Ні. — І твердішим тоном вона додала: — Але ми вирушимо на світанку.

Аїльці винесли мертвих за межі частоколу, але ні Еґвейн, ні її подруги не хотіли спати на брудному ліжку Аддена. Вони зібрали свої персні й лягли спати просто неба під своїми плащами й покривалами, котрі їм повернули аїльці.

Коли світанок прикрасив перламутром небо на сході, аїльці приготували сніданок, що складався з жорсткого сухого м’яса — Еґвейн довго його роздивлялася, поки Ав’єнда не сказала їй, що це — козел; хлібної паляниці, такої ж твердої, як волокнисте м’ясо; і білого сиру з блакитною пліснявою, який мав терпкий смак і був не менш твердим. Тож Елейн припустила, що аїльці практикують жування каміння. Однак дочка-спадкоємиця з’їла стільки, скільки Еґвейн та Найнів разом. Вибравши трьох найкращих коней для Еґвейн та її подруг, інших коней відпустили. Ав’єнда сказала, що їздять верхи вони лише за потреби, — і прозвучало це так, наче вона сама мозолистими ногами бігає краще. Усі коні були високими й майже такими великими, як бойові, з гордо вигнутими шиями та лютими очима. Чорний жеребець для Найнів, чала кобила для Елейн і сіра кобила — для Еґвейн.