— Що... що це було? — спитала Елейн.

Найнів похитала головою; вона мала такий же приголомшений вигляд, як і Елейн.

— Я не знаю. Я так сердилась, так боялася через те, що вони хотіли... Я не знаю, що це було.

Погибельний вогонь, подумала Еґвейн. Вона не знала, чому так подумала, — але була цього певна. Неохоче вона змусила себе відпустити саїдар; змусила її відпустити себе. Вона не знала, що було важче. Я не побачила, як вона це зробила!

Аїльці відкрили обличчя. Надто квапливо, подумала Еґвейн, — так, наче хотіли сказати їй та іншим, що вони більше не готові битися. Троє з них були чоловіками; найстарший мав чимало пасем сивини в темно-рудому волоссі. Усі були високими, — що молоді, що старші; усі мали цю спокійну впевненість в очах, цю небезпечну грацію в рухах, що для Еґвейн здавалася схожою на ту, що в Охоронця; смерть сиділа у них на плечах, але вони знали це — і не боялися. Однією з жінок була Ав’єнда. Крики й вигуки надворі ущухли.

Найнів рушила до полеглих аїльців.

— Нема потреби, Айз Седай, — сказав старший чоловік. — їх вразив клинок Людини Тіні.

Найнів все ж нахилилася, щоб перевірити кожного. Вона скидала їхні серпанки, щоб відкотити повіки й перевірити пульс на горлі. Коли вона підвелася від другого, її обличчя зблідло. Це була Дайлін.

— Спопели вас вогонь! Спопели вас вогонь! — Було незрозуміло, мала вона на увазі Дайлін, чи сивого чоловіка, чи Ав ’єнду, чи всіх аїльців. — Я не для того її зцілила, щоб вона так загинула!

— Смерть прийде до всіх нас, — почала Ав’єнда, однак враз змовкла, коли Найнів повернулася до неї. Аїльці перезирнулися, немовби невпевнені, чи не зробить дівчина з ними те ж саме, що й з мерддраалами. В їхніх очах був не страх, — лише усвідомлення.

— Сталь Людини Тіні вбиває, — мовила Ав’єнда, — вона не ранить.

Старший чоловік подивився на неї з легким подивом. Еґвейн вирішила, що, яків Лана, у цього чоловіка посмикування повік було все одно що для інших — вияви відвертого подиву. І Ав’єнда додала:

— Вони мало знають про деякі речі, Руарку.

— Пробачте, — сказала Елейн рівним голосом, — що ми втрутилися у ваш... танок. Можливо, не слід було вас переривати.

Еґвейн здивовано поглянула на неї, — а тоді зрозуміла, що вона робить. Заспокоює їх і дає можливість Найнів охолонути.

— Ви чудово справлялися, — сказала вона. — Можливо, ми образили вас своїм втручанням.

Сивий чоловік, Руарк, глибоко реготнув.

— Айз Седай, я завжди радий тому... що б ви не зробили.

На мить він здавався не зовсім упевненим у цьому, але враз збадьорився. У нього була гарна усмішка й вольове квадратне обличчя; він був привабливим, але трохи застарим.