Найнів стояла навкарачки; вона тремтіла, схиливши голову.

— Світло! — пробурмотіла вона. — Так робити це... немов віддирати... власну шкіру. О Світло! — Вона уважно глянула на Елейн. — Як ти почуваєшся, дівчинко? — Еґвейн прибрала руки.

— Я втомлена, — пробурмотіла Елейн. — І голодна. Де ми? Там були якісь чоловіки з пращами...

Еґвейн швидко розповіла їй, що сталося. Задовго до того, як вона закінчила, обличчя Елейн аж потемніло.

_А тепер, — додала Найнів мовби залізним голосом, — а тепер ми покажемо цим мерзотникам, що означає зв язатися з нами. Саїдар знову огорнула її.

Елейн заледве стояла на ногах, — але сяйво оточило і її. Еґвейн радісно сягнула Істинного Джерела.

Коли вони знову подивилися крізь щілини, щоб точно побачити, з ким матимуть справу, у кімнаті вже стояли три мерддраали.

Мертвотно-чорне вбрання висіло на них по-чудернацьки непорушно; вони стояли біля столу, — і всі чоловіки, окрім Аддена, відійшли якомога далі, притиснувшись спинами до стін й утупивши очі у брудну долівку. З іншого боку столу стояв Адден і прямо дивився в обличчя без очей, в той час як піт проорював борозни на його брудному лиці.

Оманливий узяв зі столу перстень. Еґвейн тепер побачила, що це золоте кільце було більшим від перснів з Великим Змієм.

Притиснувши обличчя до щілини між колодами, Найнів охнула й помацала горловину своєї сукні.

— Три Айз Седай, — прошипів напівлюдок. Його радість звучала, мов мертва річ, що розсипається на порох, — і одна з них мала це. — Кільце глухо стукнуло, коли мерддраал кинув його на стіл.

— Це саме ті, яких я шукаю, — проскреготів інший. — Тебе щедро нагородять, людино.

— Ми маємо напасти зненацька, — тихо сказала Найнів. — Що за замок на цих дверях?

Еґвейн змогла побачити замок ззовні дверей: залізна річ на важкому ланцюзі, що могла би стримати розлюченого бика.

— Приготуйтеся, — сказала вона.

Вона звузила потік Землі до маленької ниточки, тоншої за волосину, сподіваючись, що напівлюдок не відчує до такої міри незначного направляння, — і вплела його в найдрібніші частинки залізного ланцюга.

Один з мерддраалів підвів голову. Інший нахилився через стіл до Аддена.

— Мені щось свербить, людино. Ти впевнений, що вони сплять?

Адден важко зглитнув і кивнув головою. Третій мерддраал подивився на двері кімнати, де пригнулися Еґвейн та інші.

Ланцюг впав на землю; мерддраал, що дивився на нього, загарчав, а вхідні двері в цей час розчахнулися, й смерть у чорному серпанку вдерлася з ночі.