Кімната вибухнула вигуками й криками, коли чоловіки схопилися за мечі, щоб боротися з аїльськими списами. Мерддраали також витягли клинки, чорніші від свого вбрання, і боролися за життя. Еґвейн якось бачила, як шість котів билися один з одним; те, що відбувалося тут, було запеклішим стократ. І вже за лічені секунди запанувала тиша. Чи — майже тиша.

Усі люди без чорних серпанків лежали мертві зі списами у грудях; один з таких списів пришпилив Аддена до стіни. Двоє аїльців теж нерухомо лежали серед розтрощених меблів і трупів. У центрі кімнати спина до спини стояли три мерддраали з чорними мечами в руках. Один тримався за бік, наче поранений, хоча ніщо на це не вказувало. Інший мав довгу рану на блідому обличчі; але вона не кровила. Довкола них по колу рухалися, зігнувшись, п’ять аїльців, обличчя яких закривали серпанки. Знадвору лунали крики й стукіт металу, — а це означало, що решта аїльців все ще б’ються посеред ночі; однак у кімнаті було тихо.

Рухаючись колом, вони стукали своїми списами по схованих маленьких щитах. Трам-трам-ТРАМ-трам... трам-трам-ТРАМ-трам... трам-трам-ТРАМ-трам. Мерддраали оберталися разом з ними; обличчя без очей здавалися невпевненими й тривожними через те, що страх, що вселяв їхній погляд кожній людині, не зачіпав їхніх теперішніх супротивників.

— Потанцюй зі мною, Людино Тіні, — раптом вигукнув один аїлець насмішкувато. Голос у нього був юнацький.

— Потанцюй зі мною, безокий. — Тепер це була жінка.

— Потанцюй зі мною.

— Потанцюй зі мною.

— Гадаю, — сказала Найнів, випроставшись, — час настав.

Вона розчахнула двері, й троє оточених сяйвом жінок ступили вперед.

Здавалося, що для мерддраалів перестали існувати аїльці, а для аїльців — мерддраали. Аїльці витріщилися на Еґвейн та інших поверх своїх серпанків так, наче не розуміли, що саме побачили; вона почула, як одна жінка важко вдихнула. Погляд безоких мерддраалів був іншим. Еґвейн практично відчувала їхнє усвідомлення власної смерті тепер; напівлюдки знали, що жінки сягнули Істинного Джерела, коли дивилися на них. Вона також була впевнена, що відчуває їхню жагу її смерті так, наче своєю вони могли купити її, і навіть дужче бажання відділити її душу від тіла, зробити з обох цяцьки для Тіні, бажання...

Вона тільки-но увійшла в кімнату, — а здавалося, що витримує їхній погляд протягом годин.

— Я більше не можу тримати це, — прогарчала вона й випустила потік Вогню.

Полум’я спалахнуло в трьох мерддраалах, струменіючи у всіх напрямках, — і вони тріщали, немов їхні кістки пропустили через м’ясорубку. Тієї миті вона забула, що не сама, що поруч з нею Елейн і Найнів. Навіть коли полум’я поглинуло напівлюдків, здавалося, що саме повітря штовхає їх докупи, скидаючи у вогняну кулю; темрява поступово зменшувалась. їхні крики пронизали хребет Еґвейн, і з рук Найнів вирвалося щось — тонкий струмінь білого світла, порівняно з яким денне світло було темрявою, струмінь вогню, порівняно з яким розплавлений метал був холодним, — що з’єднало її руки з мерддраалами. І вони зникли, наче їх ніколи там і не було. Найнів злякано відскочила, і сяйво довкола неї згасло.