Мет, замислившись, дивився на горнятко. Він витягнув золоту андор-ську крону з кишені й поклав її на скриню. Наступна монета була срібною маркою Тар Валона, а тоді — ще одна золота, і ще одна золота тіренська крона. Господар глянув на монети й облизав свої пухкі губи. Мет додав ще дві срібні ілліанські марки й ще одну золоту андорську крону, — і поглянув на кругловидого чоловіка. Господар вагався. Мет потягнувся по монети. Рука господаря схопила їх першою.

— Можливо, ви двоє не будете турбувати коней аж надто сильно.

Мет усміхнувся.

— До речі, про коней, — скільки коштують двоє ваших? Із сідлами та вуздечками, звісно.

— Я не продаю своїх коней, — сказав чоловік, притискаючи монети до грудей.

Мет дістав своє горнятко й покалатав ним.

— Ставлю вдвічі більше за коней, сідла й віжки. — Він потрусив кишенею плаща, аби монети задзвеніли, щоб показати, що має більше й може покрити ставку. — Один мій кидок проти найкращого з двох ваших.

Він ледь не засміявся, коли обличчя господаря запроменіло жадібністю.

Коли Мет увійшов до стайні, він спершу знайшов пару коричневих меринів серед пів дюжини коней у стійлах. Вони були непоказними, — але принаймні належали йому. їх вартувало б почистити, — але, з іншого боку, вони були ще в хорошій формі, якщо зважати на те, що всі стайничі, крім одного, втекли. Господар вкрай зневажливо поставився до їхніх скарг, — що вони більше не можуть жити на ті гроші, що він їм платить. І, схоже, він вважав ледь не злочином те, що єдиний стайничий, який залишився, мав нахабство заявити, що йде спати додому, бо, бачте, він втомився працювати за трьох.

— П’ять шісток, — пробурмотів Том позаду. Погляд, який він кинув на стайню, був не таким захопленим, яким мав би бути, — хоча саме він запропонував цей варіант ще у першій корчмі. У світлі призахідного сонця, що лилося через великі двері, танцювали пилинки, а мотузки, якими піднімали тюки з сіном, звисали, мов лози, зі шківів на балках даху. В сіннику поступово темніло.

— Коли він викинув спершу чотири шістки, а наступного разу — п’ять, то подумав, що точно виграв, — і я подумав так само. Протягом останніх ігор ти не вигравав кожен кидок.

— Я виграю достатньо, — Мет був навіть задоволений, що вигравав не кожен кидок. Талан — це одна річ, але згадка про ту ніч досі викликала сироти по спині. І все ж у ту мить, коли він трусив горнятко із кубиками, він майже точно знав, які цятки випадуть.

Коли Мет закинув палицю нагору, пролунав грім. Юнак заліз драбиною у сінник, тукаючи Тома.

— Це була хороша ідея. Думаю, ти б не хотів опинитися надворі цієї ночі.