— Я це вже чув, — сухо мовив Мет.

Вона похмуро поглянула на нього, немовби розмірковуючи, чи зробить він це попри все, — а тоді врешті підштовхнула згорток до нього.

— Ось. А зараз я маю йти — перш ніж це козлине кодло прокинеться. — Дивлячись крізь прочинені двері на дощ, вона зітхнула. — Можливо, я знайду інше місце, сухіше. Думаю поїхати завтра до Луґарда. Ці свині, — вони ж очікуватимуть, що я рушу до Кеймліна, так?

До Луґарда навіть далі, ніж до Кеймліна, — і Мет раптом згадав той черствий окраєць хліба. І вона казала, що в неї немає грошей. На феєрверки вона не купить їжі, поки не знайде когось, хто зможе їх собі дозволити. За цей час вона навіть не поглянула на золото й срібло, що висипалось з його кишень, коли він упав; воно мерехтіло й виблискувало серед соломи у світлі ліхтаря. Ах, Світло, не можу ж я відпустити її голодною. Він назбирав стільки монет, скільки встиг похапцем.

— Ем... Елудро? У мене багато, — ви бачите? Гадаю, можливо... — Він простягнув їй монети. — Я завжди можу виграти ще.

Вона завмерла з плащем на одному плечі, тоді всміхнулася до Тома й накинула іншу частину плаща.

— Він ще молодий, так?

— Молодий, — погодився Том. — І не такий поганий, як би йому хотілося про себе думати. Інколи не такий.

Піднявши голоблі свого візка, Елудра розвернулася й рушила до дверей, копнувши Таммуза під ребра, коли проходила повз. Непритомний застогнав.

— Я хотів би дещо дізнатися, Елудро, — сказав Том.—Як ви так швидко запалили ліхтар у темряві?

Зупинившись у дверях, вона озирнулася й всміхнулася.

— Ви хочете, щоб я розповіла усі свої таємниці? Я вдячна, — але не закохана. Цю таємницю, яку не знає навіть гільдія, я винайшла сама. Я вже багато розповіла. Коли знатиму, як змусити їх працювати правильно, — і працювати лише тоді, коли я цього схочу, — з тими паличками мені поталанить.

Налігши всією своєю вагою на голоблі, вона витягла візок під дощ, і її проковтнула ніч.

— Палички? — сказав Мет. Він подумав, чи не з дурицею вона в голові.

Таммуз знову застогнав.

— Краще нам зробити, як вона, хлопче, — сказав Том. — Інакше доведеться обирати між перерізаними чотирма горлянками й кількаденним виправдуванням перед королівською гвардією. Ці схожі на таких, котрі від злості нацькують на нас гвардійців. Гадаю, у них достатньо приводів для злості.

Один з приятелів Таммуза смикнувся, немов прийшовши до тями, і пробурмотів щось невиразне.

Вони вже зібрали всі свої речі й осідлали коней, коли Таммуз став рачки, звісивши голову, й інші теж почали рухатися й стогнати.

Підвівшись у сідлі, Мет поглянув на дощ надворі крізь прочинені двері, — той припустив іще дужче, ніж раніше.