Можливо, Ілліан був достатньо великим, щоби тримати вовків на відстані. Вони точно не полювали на цих болотах. «Сніжний гусак» обігнав вовків, що слідували за ним горами. Перрин обережно потягнувся до них зараз, але нічого не відчув. Незвичне відчуття порожнечі було тим, чого він прагнув. Його сни були тільки його — переважно — ще з тієї, першої ночі. Морейн запитувала про них холодним голосом, і він казав правду. Двічі він опинявся в тих дивних вовчих снах, але обидва рази з’являвся Стрибун, що проганяв його зі словами, що він ще надто молодий, надто недосвідчений. Які висновки з цього робила Морейн, він не знав; вона нічого не говорила йому, окрім того, що він мусить бути обачним.

— Я це знаю, — бурмотів він. Перрин вже почав звикати до того, що Стрибун хоч і мертвий, але живий, — принаймні у вовчих снах. Він чув, як позаду нього капітан Адарра човгав чоботами й бурмотів щось, не наважуючись говорити гучно.

Швартові канати кинули на берег. Поки їх обмотували довкола кам’яних стовпів на доці, худорлявий капітан заметушився, люто перешіптуючись з екіпажем. Судно мало спеціальний спуск для коней, встановлений так само швидко, як і щойно поставлений трап. Чорний кінь Лана брикався й ледь не зламав підвіс, що його підіймав. Лоялів кудлатий велетень потребував двох.

— Це честь, — прошепотів Адарра до Морейн, коли вона ступила на широкий трап, що вів до доків. — Честь прислужитися вам, Айз Седай.

Жінка зійшла на берег, не поглянувши на нього; її обличчя було сховане глибоким каптуром.

Лоял не з’явився, поки всі не перейшли на док, — навіть коні. Оґір вже гуркотів по трапу, намагаючись одягти свій довгий каптан, хоч його руки тримали сакви, попону, а на одній руці висів плащ.

— Я не знав, що ми вже прибули, — мовив він, не вдихаючи. — Я перечитував свої... — Він раптово замовк, коли поглянув на Морейн. Вона, здавалося, цілком віддалася спостереженню за тим, як Лан сідлає Альдіб, однак вуха оґіра смикалися, мов у кота.

Його нотатки, подумав Перрин. Одного дня потрібно буде дізнатись, що він про все це написав. Щось залоскотало йому шию, і він скочив на ноги, перш аніж відчув свіжий трав’яний аромат, що пробився крізь запахи спецій, смоли та повз сморід доків.

Зарін злегка поворушила пальчиками, усміхаючись до них.

— Якщо я можу досягти такого ефекту, лише рухаючи пальцями, фермере, — уявляю, як високо ти підскочиш, коли?..

Він вже трохи втомився від уважного погляду цих темних, розкосих очей. Можливо, вона й гарненька, — але дивиться на мене таким поглядом, яким я дивлюсь на якусь невідому мені річ, намагаючись розгадати, як вона зроблена і для чого.