— Клятий герой, — сказав він. — Томе, якщо я коли-небудь знову збиратимусь геройствувати, вдар мене.

— А як би ти вчинив інакше?

Мет спохмурнів; тоді натяг каптур, розправив поділ свого плаща поверх товстого сувою, що лежав за високою спинкою його сідла. Попри те, що вони у промасленій тканині, невеличкий захист від дощу їм не завадить.

— Просто вдар мене!

Він пнув свого коня межи ребра й припустив галопом у дощову ніч.

РОЗДІЛ 41

КЛЯТВА МИСЛИВЦЯ

Коли «Сніжний гусак» наближався до довгих кам’яних доків Ілліана, вітрила вже були згорнуті й корабель рухався лише завдяки веслам;

Перрин стояв біля корми, спостерігаючи за безміром довгоногих птахів, які блукали високою болотяною травою, що практично оточила велику пристань. Він розпізнав також невеликих білих журавлів — і міг здогадатися про присутність їхніх значно більших, блакитних родичів; проте багатьох чубатих птахів — з червоним пір’ям, чи з рожевим, деяких — з пласким дзьобом, ширшим від качиного — він узагалі не впізнавав. Дюжина різновидів чайок неслася в повітрі чи ширяла в небі над пристанню, а чорна пташка з довгим гострим дзьобом ковзала над поверхнею води й піддзьобком робила в ній борозну. Кораблі у три, а то й в чотири рази довші від «Сніжного гусака» стояли заякорені по всій довжині пристані; одні чекали своєї черги до доків, інші — припливу, що дозволив би їм відплисти за довгий хвилеріз. Маленькі рибальські човни стояли поблизу болота, у протоках, що зміїлися в ньому; у кожному човні двоє чи троє чоловіків тягли сіті на довгих жердинах, що звисали з кожного боку човна.

Вітер доносив різкий запах солі, й це не послаблювало спеки. Сонце зупинилося на середині шляху до горизонту, але здавалося, що надворі полудень. Повітря було вологим; він міг думати про нього тільки так. Вологе. Його ніс вловив запах свіжої риби з човнів, залежалої риби й болота, а ще — кислий сморід з великої дубильні, що стояла на голому острівці, порослому болотяною травою.

Капітан Адарра щось тихо пробурмотів за його спиною; румпель скрипнув, і «Сніжний гусак» трохи змінив курс. Босоногі чоловіки на веслах рухалися так, наче хотіли б робити це безгучно. Перрин мигцем зиркнув на них.

Тоді він подивився на дубильню, де чоловіки шкребли розтягнуті на рамах шкури; інші ж діставали шкури довгими палицями з великих переповнених чанів. Іноді вони складали їх на візки, котрі по тому везли до довгих, низьких будівель на краю подвір’я; інколи шкури відвозили назад до чанів, додаючи в них рідину з великих кам’яних посудин. Вони, мабуть, виготовляли більше шкіри за день, аніж в Емондовому Лузі — за місяці. І йому було видно ще одну дубильню на іншому острові, розташованому позаду цього.