24

Отець Доналд Каллаген уявлення не мав, скільки вже часу він іде в темряві. Він плентався назад по Джойнтер-авеню, ані гадки не маючи про свою машину, яку він залишив стояти на заїзді Петрі. Він то кривуляв посередині дороги, а то тягся по хіднику. Раз на нього вилетіла якась машина — з фарами велетенськими сяйливими колами; ревонула гудком і в останню мить вильнула, завищавши шинами по асфальту. Раз він упав у рівчак. Коли він уже наближався до жовтої мигавки, почався дощ.

На вулицях не було нікого, хто б зауважив його похід; Салимове Лігво задраїлося на ніч іще щільніше, ніж зазвичай. Їдальня була порожньою, а в Спенсера в крижаному сяйві флуоресцентних світильників під стелею сиділа біля свого касового апарата міс Куґан і читала якийсь сповідальний журнал зі стенду. Знадвору, під освітленою вивіскою, що зображувала блакитного собаку в напівпольоті, йшов червоний неоновий напис:

АВТОБУС

Їм страшно, міркував він. На те в них є всі причини. Якимсь внутрішнім органом вони всотують небезпеку, і цього вечора в Лігві замкнені й ті двері, які не замикалися роками… якщо взагалі коли-небудь.

Він був надворі один. І тільки він один не мав чого боятися. Це було кумедним. Він голосно розсміявся, і цей звук був схожим на якісь дикі, божевільні схлипи. Жоден вампір його не торкнеться. Інших, можливо, але не його. Пан його позначив, і він ходитиме вільно, допоки Пан не зажадає свого.

Церква Святого Андрія височіла над ним.

Він вагався, потім рушив уторованою стежкою. Він помолиться. Молитиметься цілу ніч, якщо потрібно. Не новому Богу, Богу гетто, суспільної свідомості й безплатних обідів, а тому старому Богу, який проголосив через Мойсея не лишати чарівниці живою[281] і поклав своєму синові повстати з мертвих. Просто другий шанс, Боже. Все моє життя заради покаяння. Тільки… другий шанс.

Він спотикливо подерся вгору сходами — сутана брудна, забрьохана, губи замурзані кров’ю Барлоу.

Нагорі він застиг на хвильку, а потім потягнувся до ручки середніх дверей.

Щойно він її торкнувся, зблиснув спалах якогось синього світла і його відкинуло назад. Біль прохромив йому спину, потім голову, потім груди, черево і гомілки, коли він покотився по гранітних сходах на тротуар.

Він лежав, тремтячи, під дощем, а долоню йому пекло, як вогнем.

Він підніс її до очей. Вона була обпалена.

— Нечистий, — забурмотів він. — Нечистий, нечистий, о Боже, такий нечистий.

Його почало колотити. Він обхопив себе руками за плечі й трусився під дощем і церквою, яка височіла позаду нього, її двері для нього були закриті.