— То й гаразд, — відповів він. І засунув квиток до нагрудної кишені. А потім, не дивлячись на неї, промовив:

— І поклав Господь знак на Каїні, щоб ніхто, хто знайде його, не вбивав його. І відійшов Каїн з-перед лиця Господа і жив вигнанцем на землі по східний бік Едему. Це Святе Письмо, міс Куґан. Це найважче місце в Біблії.

— Справді? — відгукнулась вона. — Боюся, ви мусите вийти надвір, отче Каллагене. Я… містер Лебрі от-от повернеться, а він не любить, коли я… я…

— Звичайно, — сказав він і розвернувся, щоби піти. Та потім зупинився й оглянувся на неї. Вона зіщулилася перед цими дерев’яними очима.

— Ви живете у Фелматі, міс Куґан, чи не так?

— Так…

— Маєте власну машину?

— Так, звичайно. Я справді мушу вас попрохати почекати на автобус надворі…

— Їдьте швидко додому, міс Куґан. Замкніть усі двері в своїй машині і ні для кого не зупиняйтесь. Ні для кого. Не зупиняйтеся навіть, якщо там буде хтось, кого ви знаєте.

— Я ніколи нікого не підбираю на дорозі, — чеснотливо сказала вона.

— А коли ви дістанетеся додому, тримайтесь подалі від Єрусалимового Лігва, — продовжив Каллаген. Він пильно вдивлявся в неї. — Справи в Лігві пішли на зле тепер.

Вона відповіла слабенько:

— Я не знаю, про що ви говорите, але ви мусите почекати свій автобус надворі.

— Так. Гаразд.

Він вийшов.

Раптом вона усвідомила, як тихо в аптеці, як цілковито тихо. Як таке могло бути, що ніхто — ніхто — відтоді як стемніло, сюди не зайшов, окрім отця Каллагена? Але ж так. Зовсім ніхто.

Справи в Лігві пішли на зле тепер.