Чарлз Ґулд відвернувся і терпляче слухав, спершись ліктем на балюстраду. Злегка похитав головою на знак відмови, майже намацально відчувши тривожний погляд голови провінційної асамблеї. Не в правилах Чарлза Ґулда було залучати копальню Сан-Томе до якихось офіційних процедур.

— Раджу вам, сеньйори, зачекати на вирішення вашої долі по домівках. Нема потреби вам офіційно віддаватись у руки Монтеро. Підкоритися неминучості, як це називає дон Хусте, — це дуже добре, але коли неминучість зветься Педріто Монтеро, то не треба підкреслено демонструвати весь масштаб вашої капітуляції. Вада цієї країни в тому, що в політичному житті тут не знають міри. Безвольні поступки перед беззаконням, що викличуть криваву реакцію, — цей шлях, сеньйори, не приведе в майбутньому до стабільності і процвітання.

Чарлз Ґулд замовк, побачивши перед собою збентежені сумні обличчя, здивовані, занепокоєні погляди. Жаль до цих людей, які покладають усі свої надії на якісь слова, поки країною прокочуються вбивства і грабунки, спокусив його на якусь порожню балакучість. Дон Хусте пробурмотів:

— Ви відмовляєте нам, доне Карлосе… І все ж парламентські інституції…

Через засмучення він не договорив. На мить затулив рукою очі. Чарлз Ґулд, остерігаючись порожньої балакучості, нічого йому не відповів. Мовчки вклонився у відповідь на їхні церемоніальні поклони. Та мовчазність була його прихистком. Він розумів, що вони прагнули перетягти на свій бік вплив копальні Сан-Томе. Хотіли податись до переможця, аби домовитися про примирення під егідою Ґулдової концесії. Інші громадські установи — Кабільдо, Консулядо — також не забарились би, прагнучи підтримки від найстабільнішої, найдієвішої відомої їм сили, яка лише існує у провінції.

Надійшов швидким рвучким кроком доктор Моніґем — і довідався, що господар усамітнився у своїй кімнаті, розпорядившись не турбувати його з жодного приводу. Але лікар і не прагнув негайно побачитися з Чарлзом Ґулдом. Деякий час він нашвидку оглядав поранених. Дивився на кожного по черзі згори вниз, потираючи підборіддя пальцями, і його невідривний незворушний погляд зустрічався з мовчазним запитанням у їхніх очах. Усі йшли на поправку; а коли підійшов до мертвого карґадора, то постояв біля нього трохи довше, придивляючись не до чоловіка, який уже відмучився, а до жінки, яка уклякла в мовчазному спогляданні застиглого обличчя із запалими ніздрями та блискучими білками неповністю заплющених очей. Вона повільно підвела голову і промовила слабким голосом:

— Він не так давно став карґадором — лише кілька тижнів тому. Його милість капатас узяв його на працю після багатьох прохань.