Натура доктора Моніґема мала великий запас відданості. І всю її він звалив на голову пані Ґулд. Вірив у те, що вона варта всілякого поклоніння. У глибині душі тривожився і сердився через процвітання копальні Сан-Томе, оскільки її піднесення геть позбавляло пані Ґулд душевного спокою. Такій жінці не місце в Костаґуані. Про що думав Чарлз Ґулд, коли привіз її сюди? Це було неприпустимо! І лікар спостерігав за розвитком подій з похмурою і відчуженою стриманістю, якої надавала йому, за його уявленнями, його гірка історія.

Утім, попри відданість пані Ґулд, він не міг лишити поза увагою безпеку її чоловіка. І надумав залишитися в місті у критичний час через те, що не довіряв Чарлзові Ґулду. Вважав його безнадійно зараженим революційним божевіллям. Ось чому того ранку лікар згорьовано шкутильгав по вітальні «каси» Ґулдів, вигукуючи у скорботі й гніві:

— Деку! Деку!

Пані Ґулд спаленіла, з блиском в очах дивилася прямо поперед себе, споглядаючи огром цього горя. Одну руку вона простягла на низький столик поруч, легко торкаючись його пучками, а сама рука тремтіла аж до плеча. Сонце, яке пізно підіймається високо в небо над Сулако у всій повноті своєї могуті з-поза блискучих снігових верхів’їв Іґероти, швидко перетворювало ніжну, м’яку перлисто-сіру сутінь, у якій місто потопало в ранкові години, на гостро обтяті громаддя чорних тіней та розливи палахкого сліпучого світла. Крізь вікна «сали» падали три видовжені прямокутники сонячного проміння, а вже через вулицю було видно дуже похмурий фасад будинку Авельяносів, огорнутий власною тінню, він темнів серед повені сяйва.

Від дверей почувся голос:

— Що з Деку?

То був Чарлз Ґулд. Вони не почули, як він підійшов «корредором». Його погляд лише ковзнув по дружині й уперся в доктора.

— Маєте якісь новини, лікарю?

Доктор Моніґем притьмом випалив усе за раз. Коли він скінчив, адміністрадóр копальні Сан-Томе деякий час мовчки дивився на нього. Пані Ґулд втислась у низький стілець, склавши руки на колінах. Між трьома непорушними людьми панувала мовчанка. Тоді заговорив Чарлз Ґулд:

— Певно, ви хочете поснідати, лікарю.

Він відступив убік, даючи дорóгу дружині. Виходячи, вона впіймала чоловікову руку і стисла її, піднісши до очей носовичок. Присутність чоловіка нагадала їй про становище Антонії, і вона не змогла стримати сліз на думку про бідолашну дівчину. Коли вона вмилась і приєдналась до двох мужчин у їдальні, Чарлз Ґулд сáме казав лікареві через стіл:

— Так, сумніватись у цьому не випадає.

А лікар погодився.

— Так, я й сам не розумію, як можна ставити під сумнів розповідь нещасного Гірша. Лише боюся, що вона аж надто вже правдива.