Кардинал-архієпископ підвівся, випроставши свій сухорлявий костистий стан.

— Ми на них працювали, ми їх створили для іноземців, оці матеріальні інтереси, — басовито, зі звинуваченням у голосі проказав останній з Корбеланів.

— І без них ви — ніщо, — крикнув збоку лікар. — Вам не дозволять.

— То хай остережуться, щоб народ, позбавлений змоги втілити свої прагнення, не повстав і не заявив претензій на свою частку капіталу та свою частку влади, — значущо і погрозливо проголосив популярний у народі кардинал-архієпископ Сулако.

Запала мовчанка, його високопреосвященство похмуро дивився в землю, а Антонія, граційно і прямо сидячи у своєму кріслі, рівно дихала, переконана у своїй правоті. Далі розмова набула світського характеру — про візит Ґулдів до Європи. У кардинала-архієпископа, коли він був у Римі, весь час боліла голова від невралгії. То все клімат — погане повітря.

Коли дядько з племінницею пішли і слуги знову впали перед ними навколішки, а старий воротар, який знав ще Генрі Ґулда, тепер майже зовсім сліпий і немічний, приволікся, аби поцілувати простягнуту руку його високопреосвященства, доктор Моніґем, глянувши їм услід, проказав єдине слово:

— Невиправні!

Пані Ґулд, підвівши очі догори, втомлено опустила на коліна свої білі руки, що виблискували золотом і самоцвітами численних перснів.

— Змовники. Авжеж! — вів далі лікар. — Остання з Авельяносів та останній з Корбеланів готують змову з біженцями із Санта-Марти, які скупчуються тут після кожної революції. Кав’ярня Lambroso[231] на розі Пласи аж кишить ними, їхнє базікання, мов той галас папуг у папужнику, чути аж на другий бік вулиці. Вони змовляються про вторгнення в Костаґуану. А знаєте, де вони черпають силу, необхідні людські ресурси? У таємних товариствах, що складаються з іммігрантів та місцевих мешканців, де Ностромо — я мав би назвати його капітаном Фіданцою — велика людина. Що забезпечує йому таке становище? Хто може відповісти? Геніальність? Так, він має в собі щось геніальне. Його слава в народі — ще більша, ніж раніше. Скидається на те, що він має якусь таємну владу, якісь секретні засоби для підтримання свого впливу. Він проводить наради з архієпископом, як і за давніх днів, що їх ми з вами пам’ятаємо. Від Барріоса користі немає. Натомість за воєначальника в них — побожний Ернандес. І вони можуть збурити країну новим гаслом: «Капітал — народу!».

— То миру ніколи не буде? Не буде спокою? — прошепотіла пані Ґулд. — Я гадала, що ми…

— Ні! — перервав її лікар. — У розвитку матеріальних інтересів не буває ні миру, ні спокою. Вони мають свої закони і своє правосуддя. Але засновані ці закони на доцільності і вони негуманні, в них нема прямоти, послідовності й сили, як то властиво лише моральним принципам. Пані Ґулд, наближається той час, коли все, що обстоює копальня Сан-Томе, ляже на плечі народу таким самим тягарем, як і варварство, звірства і заколоти кілька років тому.