— Боюся, така велика вдячність для мене — це вже занадто. А втім, ці люди мене цікавлять. Кілька разів я зазирав до маяка на Великій Ісабелі, аби провідати старого Джорджо.

Він не розповів пані Ґулд про те, що навідувався туди, оскільки за її відсутності знаходив там полегшу серед суголосних почуттів: суворого захоплення старого Джорджо «англійською сеньйорою — благодійницею», велемовної, бурхливої і палкої приязні чорноокої Лінди до «доньї Емілії — цього ангела», поклоніння прекрасної білошийої Джізелли, яка закочувала очі догори, а тоді скоса зиркала на нього не то лукаво, не то щиро, аж лікар подумки вигукував: «Якби я був не я, не такий старий і потворний, то подумав би, що пустунка пускає мені бісики. І, мабуть, таки пускає. Смію сказати, що вона пускатиме бісики будь-якому». Доктор Моніґем нічого цього не повідав пані Ґулд, провидінню родини Віол, а натомість повернув розмову на того, кого він називав «наш славний Ностромо».

— Я ось про що хотів вам розповісти: наш славний Ностромо кілька років майже не звертав уваги на старого та його доньок. Правда й те, що він місяців десять на рік не бував удома — плавав уздовж берега. Збивав собі статки, як він сказав колись капітанові Мітчеллу. І схоже, що збив їх напрочуд вдало. На це можна було сподіватися. Чоловік він дуже винахідливий, дуже самовпевнений, готовий хапатися за будь-який шанс і йти на будь-який ризик. Пригадую, якось був я у конторі Мітчелла, і він зайшов туди з отим спокійним серйозним виразом, який ніколи не сходить з його обличчя. Дивлячись своїм звичаєм повз нас просто на стіну, сказав, що торгував у Каліфорнійській затоці й по поверненню був радий побачити, що на скелястому бéрезі Великої Ісабели будується маяк. Дуже радий, повторив він. Мітчелл пояснив, що будує його ОПСК для вигод поштової служби за його власною порадою. Капітан Фіданца зволив сказати, що то була чудова порада. Пам’ятаю, як він підкрутив собі вуса й обвів поглядом карнизи по всій кімнаті, а тоді запропонував зробити доглядачем того маяка старого Джорджо.

— Я про це чула. Зі мною тоді радилися, — сказала пані Ґулд. — Я висловила сумнів, чи буде добре для цих дівчат невідлучно сидіти на острові, мов у в’язниці.

— Старому Ґарібальдіно пропозиція припала до душі. Щодо Лінди, то для неї будь-яке місце — гарне та миле, якщо на нього вкаже Ностромо. Вона могла б так само дожидатися там, аби потішити свого Джан’ Баттісту, як і будь-де. Як на мене, вона завжди була закохана в того непощербного капатаса. А ще і її, і батька турбувало, як захистити Джізеллу від залицянь такого собі Раміреса.