— Ще не йдіть. Сьогодні цілий день — у моєму розпорядженні, — лагідно наполягала пані Ґулд. — Офіційно ми ще не повернулися. Ніхто не прийде. Світло у вікнах «каси» Ґулдів має засвітитися для прийняття лише завтра.

Лікар опустився у крісло.

— Влаштовуєте тертулію[229]? — безпристрасно спитав він.

— Просто зустріч добрих друзів, які забажають прийти.

— І аж завтра?

— Так. Чарлз буде втомлений після цілого дня на копальні, тож я… Було б добре побути з ним удвох у цей перший вечір після повернення до цього любого мені дому. Тут минуло все моє життя.

— Ах, звісно! — раптом буркнув лікар. — У жінок відлік часу починається від дня весілля. Хіба ви не пожили трохи й до того?

— Пожила, але про що тут згадувати? Не було жодних турбот.

Пані Ґулд зітхнула. І як двоє друзів після довгої розлуки повертаються в розмові до найбурхливішого періоду свого життя, так і вони з лікарем заговорили про Сулакську революцію. Пані Ґулд дивувалася, що ті, хто брав у ній участь, ніби й забули про неї та її уроки.

— І все-таки, — вставив лікар, — ми, котрі відіграли в ній свою роль, дістали свою винагороду. Дон Пепе, попри вельми похилі літа, все ще може сидіти в сідлі. Барріос напивається до чортиків у веселому товаристві у своїй fundación, десь далеко за Больсоном-де-Тоноро. А героїчний падре Роман каже, буцімто йому не страшно, що місіонери Голройда можуть заподіяти шкоду його пастві, поки він живий.

Пані Ґулд злегка здригнулася від натяку на підрив, який загрожував копальні Сан-Томе.

— Ах, а ви, дорогий друже?

— Я виконав ту роботу, для якої годився.

— Ви зустрілися віч-на-віч з найстрашнішими небезпеками. Страшнішими за смерть.

— Ні, пані Ґулд! Ішлося лише про смерть — через повішення. І я винагороджений понад свої заслуги.

Помітивши, що пані Ґулд затримала на ньому погляд, він опустив очі.

— Я зробив кар’єру — як бачите, — сказав головний інспектор державних шпиталів, поправляючи вилоги свого люксусового чорного сюртука. Лікареве почуття самоповаги, яке на його внутрішньому світі позначилось майже цілковитим зникненням зі снів óбразу отця Берона, назовні проявлялось у тому, що як контраст до колишньої недбалості скидалось на нестриманий культ власної зовнішності. Перемінивши гардероб, доктор Моніґем суворо дотримувався приписів крою та кольору і взяв собі за правило постійну чистоту, от і набув вигляду професійного і парадного водночас, але його хода та незмінно сердите обличчя справляли враження приголомшливої невідповідності.

— Так, — вів далі він. — Усі ми дістали свою винагороду, он головний інженер, капітан Мітчелл…