Джіммі тер собі руки, що заніміли від важких чемоданів.

— Галло, Герфе!

— Галло, Френсіс!

— Ну, чи ж не чудово?

— Я дуже радий бачити вас.

— Знаєш, Джімпсе, мені, мабуть, найзручніше їхати з дитиною просто до Бревурту.

— Ну, чи ж не розкіш він?

— А у вас є п’ять долярів?

— У мене тільки один доляр дрібними й сотня чеком.

— Я маю гроші. Ми з Геллен поїдемо до готелю, а ви, хлопці поклопочіться тут з речами.

— Пане інспекторе, можна мені з дитиною йти? Чоловік зостається біля чемоданів.

— Звичайно, мадам, прошу.

— Ну, чи ж він не хороший? Ой, Френсіс, як це втішно.

— Ви собі йдіть, Бобе. Сам я швидше впораюся… Проведіть паній до Бревурту.

— Не хочеться якось лишати вас.

— Нічого, нічого, йдіть… Я буду незабаром.

— Містер Джемс Герф з дружиною і дитиною… так?

— Так.

— Я зараз, містере Герф… Всі ваші речі тут?

— Так, всі.