— Алеж містер Перкінз носить палицю з золотою голівкою.

— Він же один із віцепрезидентів і може робити, що йому заманеться… Та вже час іти.

Джемз Мерівейл нашвидку поцілував матір і сестру. Простуючи до ліфта, одяг рукавиці. Схиливши голову насупроти вогкого вітру, швиденько пішов Сімдесят Другою вулицею на схід. Біля станції підземки купив «Трибуну» й збіг сходами на залюднену, що тхнула кисло, плятформу.

-----

Чікаґо! Чікаґо! — верещав грамофон. Тоні Гентер, стрункий у гладенькому чорному костюмі, танцював з дівчиною, що все схиляла йому на плече голівку з копицею кучерявого попелястого волосся. Вони були самі в номері готелю.

— Серденько, ти славно танцюєш, — пробуркотала вона, тулячися ближче до нього.

— Ти такої думки, Невадо?

— Еге… Коханчику, ти нічого не спостеріг у мені?

— Чого саме, Невадо?

— Нічого не спостеріг у моїх очах?

— У тебе найкращі в світі оченята.

— Але в них щось є.

— Ти хочеш сказати, що в тебе одне око зелене, а друге каре?

— О, то ти спостеріг це, любчику! — Вона простягла до нього вуста. Він поцілував їх. Пластинка докрутилася до краю. Обоє кинулися, щоб спинити її. — Ну, хіба ж це поцілунок, Тоні? — мовила Невада Джонз, одгортаючи кучері від очей. Вона поставила нову пластинку.

— Слухай, Тоні, — сказала вона, коли вони знов пішли в танець. — Що сказав психоаналіст, коли ти був у нього вчора?

— Нічого особливого, ми просто поговорили трохи, — зідхаючи відказав Тоні. — Він запевняє, що це просто фантазія у мене. Радить ближче спізнатися з якоюсь дівчиною. Він — добрий лікар, але сам не знає, що говорить. І нічого не зможе вдіяти.

— Ручуся, що я зможу.