Прийшов ворожбит Вовк, утираючи рукавом кров із розбитого лоба, і почав відчитувати царя й ворожити. Потім зібрались майже всі ворожбити, що були на святі бога війни, але й вони не змогли вигнати духа, зупинити силу, з якою він гнув царя.

Ворожбити почали збиратися купками й пошепки радитись про щось. Потім виступив Вовк, визвав усіх із шатра й сказав скитам, що цар занедужав через те, що хтось неправдиво присягався богинею царського огнища Табіті, і, поки не знайдено його, цар не видужає.

Скити швидко погодились на цьому, бо вони й самі добре знали, що всі хвороби царські бувають ні од чого іншого, як од того, що хтось неправдиво заприсягнеться іменем Табіті, та й тут, видко, не обійшлось без цього.

Олександер повернувся додому стурбований і злий. Він добре розумів, що, поки цар хворий, мало є надії на те, щоб можна було скоро вибратись із таборища.

ВОРОЖІННЯ

ВОРОЖІННЯ

Небом пливуть сірі клапті хмар, темних, наче підрізаних знизу й трохи світліших, розшарпаних, як дим, зверху. Небо, завжди таке високе, тепер наче осіло, і здавалося, якби стати на могилу, можна було б, піднявши вгору руку з списом, доторкнутися неба.

Вітер жене хмари небом, а степом хвилює трави і квітки. Квітки хитають голівками і шепочуться з тирсою. Тирса хилиться й білою хвилею біжить попід вітром, а вітер наздоганяє тирсу, рве з неї тонке, довге й пухке перо та несе його понад степом.

Сірий хмарний ранок не приніс полегшення цареві. Він хворий лежить у шатрі, а круг шатра на березі річки й до самого таборища стоять сумні скити. Греки теж тут, і навіть Діодор приплентавсь сюди подивитись на те, як ворожбити довідуватимуться, хто неправдиво присягався іменем скитської Гестії18 – Табіті.

Олександер досі не може забути сутички з ворожбитом і усмішки, з якою слухав той його оповідання. Душа елліна, що своє, еллінське, ставила вище над усе, не могла стерпіти такої зневаги. Як? Варвар, дикун, горлоріз сміє ставитись іронічно до вчинків великого Геракла? Він аж скреготить зубами, згадуючи це.

– Уяви собі, – сказав він Діодорові, і очі йому заблищали блискавками, – цей поганець сміявся з учнів Геракла! Але я добре почастував його чашею. Бачив – він обв’язав голову ганчіркою? Хай згадує елліна, проклятий горлоріз!

Калікрат засміявсь, але Діодор не знайшов у цьому нічого смішного.

– Це дуже неприємний випадок, Олександре. Вовк злопам’ят-лива людина. Мене не дуже здивує, коли він скаже, що це ми неправдиво заприсягались іменем Табіті.

– Боявсь я його і його Табіті!

– Може, ти не боїшся ні його, ні їхньої Табіті, але скити не пожартують з нами, коли він упевнить їх, що присягались Табіті ніхто інші, як ми, і через це захорів цар… Гаряча ти людина, Олександре!