– Сколоти! – гукнув Аксай. – Наші ворожбити показали, що неправдиво присягавсь Таргітай. Хай так! Але це, може, правда, а може, й брехня. Треба запитати ворожбитів інших, хай поворожать вони ще. І коли винний Таргітай – смерть йому, хоч син він мені. Коли ж вони скажуть, що Таргітай не винуватий – горе нашим ворожбитам! Такий стародавній звичай сколотський! Так робили наші діди й батьки! Хай же буде зроблено за стародавніми звичаями ско-лотськими й цього разу!

– Хай буде зроблено за звичаями сколотськими! – заревли скити.

Ще хвилину тому їм здавалось, що правий був Вовк, тепер вони вже бачили, що правий був Аксай, що треба посилати по ворожбитів сусідньої округи, і ті вже довідаються, чи присягавсь Табіті Таргітай, чи ні. Яка розумна людина Аксай!

Дужче за всіх кричали тепер Рудий і Торбасай, та й греки не шкодували голосу.

Як це часто буває, в цей час зовсім забуто про того, через кого зняли цю бучу. Вовкове ворожіння, розшукування винуватого, через якого захорів цар, жах скитів перед тим, що на кожного з них міг показати ворожбит – усе це усунуло царя з пам’яти скитів, але Вовк, добре розуміючи, що справа повертає не на добре для нього, нагадав про царя скитам.

– Треба запитати царя! Що скаже цар! – голосно сказав він.

Думка про царя вмить зароїлась у мозку скитів: і справді, як бо без царя? Треба запитати царя! Яка розумна людина Вовк!

– Треба запитати царя! – гукнув хтось, і ввесь натовп скитів як одна людина заревів: – Треба запитати царя!

Рудий і Торбасай теж кричали, що треба запитати царя, бо вони були також розумні, як і всі скити.

– Торбасаю! – смикнув Діодор скита, коли той продерся через натовп до греків.

Торбасай зупинивсь.

– Чого тобі, старий?

– Ну чого ти ревеш, як віл? Чи ти хочеш, щоб твоєму побратимові якнайшвидше стяли голову?

– Ні, я не хочу цього.

– Так чого ж ти дереш пельку? А що, як цар скаже, щоб Таргітая скарали одразу?

Торбасай не подумав про це. Він кричав через те, що всі кричали, і думав, що цим він допоможе Таргітаєві.

– Добре допоможеш, як цар звелить одразу стяти голову Таргітаєві!

Торбасай почухав потилицю й не знав, що робити. Аксай, Вовк і ще кілька скитів зайшли в шатро до царя.

– Скажи, Діодоре, як ти думаєш, за що цей поганець Вовк виказав на Таргітая? Я думав, що він покаже на мене, – сказав Олександер.

– Я думаю, що він коли-небудь згадає й про тебе, Олександре, коли йому вдасться занапастити Таргітая. А на Таргітая, мені здається, він виказав через те, що той чоловік, якого вбив Таргітай, був сармат або близький його родич, або, може, і син, бо на мій погляд, та й Калікрат помітив це, убитий дуже скидавсь на ворожбита.