– Годі! Не велике діло утрьох набити малого хлопця!

А потім, звернувшись до Каї-Наї, що, як вовченя, скалив зуби на жінку й її синка, спитав:

– Хто ти й відкіля прийшов до нас?

– Я Каї-Наї, з племені Уру-Уру! Біляві люди вбили мого батька й забрали в полон матір. Я йшов за ворогами й заблудився. Я хочу їсти, – відповів хлопець.

Відповідь Каї-Наї не справила ніякого вражіння на мисливців. Це була звичайна річ. Вони й самі часто робили напади на слабіших од них сусідів, вибивали всіх до одного чоловіків і забирали в полон жінок і дітей. Вони здивувалися тільки, як Каї-Наї пощастило живим пробратися крізь ліс.

– Я хочу їсти, – знову сказав Каї-Наї.

– Гайя! – звернувся чоловік до жінки, що тільки-но тягала за волосся Каї-Наї. – Дай хлопцеві їсти!

Жінка прогарчала щось крізь зуби і з великою неохотою кинула Каї-Наї шматок оленини. Хлопець підхопив м’ясо і з насолодою запустив у нього зуби.

– Куди пішли біляві люди? – спитав мисливець.

Каї-Наї не знав, куди пішли його вороги, він так і хотів сказати мисливцеві, але раптом згадав про прогалявину, де блискавка спалила грушу, й відповів:

– Вони пішли через прогалявину, де стріла з неба спалила дерево.

Мисливець нічого не зрозумів з його відповіді, але промовчав, а трохи згодом знову спитав хлопця:

– Коли це було?

– Сонце зайшло один і ще один раз, – сказав Каї-Наї.

Після цього мисливці перестали цікавитись хлопцем і підійшли до лося, що, розкинувши величезні роги, лежав на піску. Згодом вони вже порались коло нього, здираючи шкіру кам’яними ножами. Розділивши тушу на декілька частин, вони поклали м’ясо на плечі жінкам, і ті, вгинаючись під вагою, понесли його до скелі, а чоловіки, підібравши зброю, легенько пішли попереду. Каї-Наї й собі поплентавсь за ними.

ТОТЕМ ПЛЕМЕНІ З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

ТОТЕМ ПЛЕМЕНІ З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

Каї-Наї вже з тиждень жив серед людей червоної скелі. Мешканці скелі ставилися до нього, як до приблудного цуценяти. Йому часто не вистачало шматка м’яса й місця коло багаття. Кращі кусні й кращі місця займали чоловіки, а жінки й діти завжди сиділи поза їхніми спинами й ловили недоїдки, що кидали їм через плечі чоловіки. При таких порядках Каї-Наї легко міг померти з голоду, бо коли йому щастило запопасти ласий кусок, на нього гуртом накидалися усі хлопчаки, що були коло багаття, й виривали його навіть з рота та ще й били його так, що він довго чухав потім боки й плечі. А чоловіки, набивши рота стравою, давилися від реготу. Всього на скелі було коло сотні мешканців. Всі вони належали до племені орла, який був їхнім тотемом. Цей тотем недвижно сидів у клітці на скелі й, не заплющуючи очей, як здавалось Каї-Наї, дивився на сонце. Він оживлявся тільки тоді, коли у клітку до нього кидали сире м’ясо. Тоді він грізно клекотів комусь в далечінь і, вп’явшись пазурями, шматував їжу.