У цей час з’явивсь чаклун. Очі його загорілись диким гнівом, коли він зрозумів, що робив хлопчик. Він кинувся за хлопцем, наздогнав його і вдарив у спину ногою. Хлопчик упав і довго лежав без пам’яті; коло раненої руки набігла калюжа крови, а чаклун прогарчав щось крізь зуби і пішов до свої печери. Каї-Наї підняв хлопця і поклав його на шкірі біля багаття, що ледве жевріло. На майданчику не було нікого в цей час, крім Каї-Наї, якому доручено було стежити й не давати згаснути багаттю.

Коли повернулися з лісу жінки, Каї-Наї розповів про те, що трапилося, матері хлопця. Він думав, що вона розсердиться на чаклуна, а вона ухопила свого хлопчика й стала лизати йому рану на руці. Потім, сунувши в руку Каї-Наї жменю горіхів, попрохала його, щоб він мовчав і не казав нікому про те, що бачив. Каї-Наї й не збирався нікому казати про це, і його здивувало прохання жінки. Потім, подумавши, він зрозумів, чого боялася жінка: хлопчик її порушив заборону й образив тотема; дивно було тільки, що він так легко збувся гніву чаклуна. Але Каї-Наї помилився.

Коли всі мисливці зібралися надвечір до скелі, чаклун виступив перед найзначніших й старіших мисливців племені. Обличчя його було розмальоване чорними й червоними смугами, волосся сивими патлами падало йому на плечі, а в волоссі встромлене було орлине перо. Черево його тряслося, очі палали гнівом.

– Люди з червоної скелі! – сказав він. – Люди з племені орла!.. Скоїлось щось нечуване!.. Скоїлось те, чого ще ніколи не було серед нашого племені. Нашого тотема зневажено, з нього знущаються! Порушено заборону. Син Ману, я бачив сам, підняв руку на тотема!..

Мисливці мовчали: всі вони добре знали, що своїм учинком хлопець дійсно образив тотема, так думав навіть батько хлопця, здоровило Ману. Ніхто не питав, що думають про це жінки; вони сиділи осторонь і робили своє діло, – це було діло не баб’ячого розуму. Довго сиділи чоловіки мовчазні, а потім ватаг племені, той самий чоловік, що йому Каї-Наї в перший день улучив головою в живіт, спитав у чаклуна:

– Що зробив хлопець, син Ману?

– Він дратував орла і годував тотема м’ясом з свого поганого рота.

Ватаг помовчав, почухав потилицю, бо його дуже в цей час дошкуляли паразити, і сказав:

– Хлопець дійсно образив тотема, але він дуже малий і не розуміє, що робить.

– Хто образив тотема, той мусить вмерти! – крикнув чаклун.

– Хіба не можна вмилостивити тотема? – продовжував ватаг. – Хай Ману, батько хлопця, віддасть половину кабанячої туші тотемові.

– Я дам цілу тушу тотемові, – сказав Ману, батько хлопця.