Лось стояв недалеко від рисі і, підвівши голову, об’їдав бруньки на сусідньому з риссю дереві. Коли лось наблизився до рисі, вона поповзла по гілці, потім, похитавши задом, плигнула і вп’ялася йому в шию.

Могутній рев лося прокотився лісом, він закинув роги на спину і, ламаючи усе перед собою, кинувся геть, несучи на спині своїй страшного верхівця.

Каї-Наї засміявся: дурний лось, не почув рисі. Хлопець заздрив рисі – у неї буде обід, а у нього ще зранку порожній живіт. Він відійшов від дерева і обережно подався стежкою, що проклали вороги.

Він не мав сумніву в тім, що на вірній дорозі. Замести сліди ватаги в сотню людей, що тягли за собою жінок, не можливо було в цьому вогкому лісі. Зім’ятий мох, зламані свіжі гілки, зірвана кора позначали дорогу ворогів; це була єдина дорога, коли не лічити ще різних звіриних стежок та стежинок, якою можна було йти тут.

Ледве хлопець відхилявся набік, як зразу попадав у таку гущавину, такі непролазні хащі, що йому мимоволі доводилося вертати на стару стежку. Але й цією стежкою йти було важко: то вона йшла глибокими ярами, геть заваленими старими струхлявілими деревами й хмизом; то держи-дерево, наче товстюче павутиння, заплітало колючими гілками своїми прохід; то плющ та лози дикого винограду, перекидаючись з дерева на дерево, з гілки на гілку, сте-лячись по землі, перегороджували дорогу, плутались і заважали йти Каї-Наї. А він, як мавпа, пролазив крізь плетиво держи-дерева, дерся на товстючі тисячолітні дуби, що залягли серед дороги; виснув на коріннях дерев, злазячи з круч; мок у потоках, що з скаженим ревом падали в яри та провалля, й нарешті вибравсь на рівне місце, вийшов на велику прогалявину, оточену деревами кислиці та дикої груші.

Тут було ясно й соняшно.

Трава на прогалявині була зім’ята й потоптана, а серед прогаля-вини ледве помітним димком куріло напівзгасле багаття.

Каї-Наї спинився. На прогалявині не було нікого, вороги, видко, пішли звідси недавно і їх легко буде наздогнати в лісі. Але Каї-Наї так заморився і був такий голодний, що повалився під кущ і відпочивав так з півгодини.

Сподіваючись знайти щось попоїсти, він підійшов до багаття. Коло багаття валялися недогризки дикого кабана й оленя, якими пообідали біляві люди. Хлопець погриз і поссав кісток, на яких майже не було м’яса, і йому ще дужче захотілося їсти; тоді він набив шлунок кислицями й дикими грушами, що рясно вкривали землю, і, знесилений, заснув під кущем.

ОГНІ НА ЧЕРВОНІЙ СКЕЛІ

ОГНІ НА ЧЕРВОНІЙ СКЕЛІ

Каї-Наї прокинувся від страшного удару грому, що прокотився лісом. Блиснула блискавка й освітила темну галявину. Хлопець скочив, тремтячи від жаху. Він вже не раз і раніш чув удари грому й бачив блискавку, і вони завжди здіймали в ньому неспокій та незрозумілий панічний жах. Тяжкі хмари пливли понад лісом, було душно й жарко. Ліс хитався й тріщав під натиском дужого вітру. Знову вдарив грім. Вогненна блискавка розідрала упоперек небо й сліпучою ламаною стрілою вдарила у високу суху грушу, що самотньо стояла серед галявини. Груша розкололася вздовж, узялася димом і спалахнула високим, до хмар дужим полум’ям. Майже одночасно знову вдарив грім. У Каї-Наї залящало у вухах і він, оглухлий й майже сліпий, не пам’ятаючи себе, кинувся в ліс. Він, не розглядаючись, куди біжить, прямував лісом, падаючи й знову підіймаючись, а над головою в нього хтось роздирав небо і сліпучими стрілами сліпив його.