ЗУСТРІЧ З ЛЮДЬМИ З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

ЗУСТРІЧ З ЛЮДЬМИ З ЧЕРВОНОЇ СКЕЛІ

Ледве зійшло сонце, Каї-Наї зліз дерева і побіг до червоної скелі. Але тепер він знав, куди біжить; він не думав, хто були ті люди на червоній скелі і як поставляться вони до нього, хлопця з чужого племені. Там, на червоній скелі були люди, і цього було досить для Каї-Наї. Він ішов навпростець до скелі, й інстинкт лісової людини не давав йому збитись з простої лінії. Згодом він стояв уже на березі досить великої річки, а праворуч од нього підносилася вгору червонуватого кольору скеля. Вона стояла на самому березі річки; один край її звисав над річкою, а річка кипіла й клекотала під нею.

Ближче до Каї-Наї берег був пологий і піщаний, і тут хлопець побачив купку людей, запнутих у звірячі шкіри. Вони стояли спиною до хлопця й дивились на річку. У річці, борючись з водою, що дико виривалась з-під скелі, плив лось. Видно було, що він ранений і ледве держиться на воді: він то зникав під водою, то знову появлявся на її поверхні. Люди з берега один по одному натягували луки й пускали в нього стріли. Нарешті лось, зовсім знесилений, став потопати, і за хвилину його вже несли бурхливі хвилі річки. Люди на березі заметушилися; п’ятеро з них, поскидавши з себе шкіри, кинулись у річку і попливли до лося. Плисти було не легко, але вони були добрі пливці і, мабуть, дужі люди, бо за кілька хвилин вони наздогнали лося й притягли до берега. Каї-Наї, ледве дихаючи, стежив за полюванням; ніздрі йому розширилися, а очі горіли диким вогнем: він увесь був думкою там, на березі, коло людей, що полювали на лося.

– Дзз! – задзижчало щось у повітрі, і повз правого вуха в хлопця пролетіла стріла. Каї-Наї обернувся, але не став дожидатися й розглядати, хто пустив у нього стрілу: він добре знав цей звук і ще лучче – що треба тікати від того місця, звідки вилітають такі звуки.

Він підскочив і побіг просто до берега, де були люди. Навздогін йому полетіла друга стріла і, випередивши його, вп’ялась перед ним у землю. Каї-Наї перескочив через стрілу й наддав ходу. Стріли одна по одній лягали то попереду, то збоку його. Як хлопець кидавсь управо – то стріла гула коло правого вуха; а вліво – то й стріла, як настирлива муха, гула й дзижчала зліва.

Раптом позад нього розлігся веселий регіт, і з лісу вийшли два парубки; на плечах вони несли убиту козу. Це вони, жартуючи, пускали стріли в Каї-Наї і цей лісовий жарт так звеселив їх, що вони аж тряслися від реготу, а з ними на списі тряслася убита коза.

Почувши регіт, Каї-Наї ще наддав ходу і влетів у купку мисливців на березі, що обернулися і здивовано дивилися на нього. З розгону улучив він головою в живіт якомусь мисливцеві. Той дав Каї-Наї такого стусана, що хлопець, перевернувшись, розтягнувсь на піску. Він не встиг ще очуняти й піднятися, як на нього насіло двоє хлопців приблизно такого віку, як і він, і почали його лупцювати де попало. Каї-Наї спочатку не зрозумів у чому річ, що з ним діється і звідкіля взялися ці хлоп’ята. Він мовчки дивився на них, а вони гатили його кулаками під загальний регіт мисливців і парубків з козою, що надійшли вже до гурту. Але так було не довго. Побачивши, що він має діло тільки з хлопцями, а це траплялося з ним досить часто у себе дома, Каї-Наї вивернувсь з-під своїх ворогів, дав ногою в живіт одному, так що той покотивсь на землю, а другому заліпив у ліве око і через хвилину вже сидів на одному з хлопців і лупцював його з неменшим завзяттям, ніж вони його. Побачивши це, одна з жінок, що були з мисливцями, мати того самого хлопця, що його лупцював Каї-Наї, підскочила й ухопила Каї-Наї за волосся. Синок її видерся з-під Каї-Наї і знову накинувсь на нього. Каї-Наї прийшлося тугенько: жінка держала його за волосся й праву руку, а синок її, користуючись з такої нагоди, бив його по голові. Тоді мисливець, якому Каї-Наї улучив головою в живіт, відштовхнув жінку й сказав: