Тоді ватажок перебив Ману і сказав:

– У Ману довгий язик, а короткий розум! Хай скаже про це Ма-бора, що привів полоненого вкупі з Ману.

Мабора був один із тих парубків, що колись жартували з Каї-Наї, пускаючи в нього стріли.

– Я ставив сільця на єнота, – почав Мабора, – чую, хтось кричить. Я підвівся і собі крикнув: го-го!.. А той кричить: – сюди! Я побіг. Бачу – рудий чоловік лежить на землі, а на ньому сидить Ману і кричить – сюди! Я підбіг. Ми вдвох зв’язали руки рудому чоловікові. От і все! – закінчив Мабора.

Знов довелося говорити Ману. Ману довго плутав, нарешті слухачам вдалося зрозуміти, як було діло. Повертаючись додому, він здумав подивитися, чи не попало чого в пастки, що поставив він їх учора на новому місці. Він підходив дуже тихо. Наблизившись, він побачив коло пасток людину. Це був білявий чоловік. Він стояв і, нахилившись, роздивлявся на пастки. Оглядівши пастки, в які нічого не спіймалося, білявий пішов геть, розглядаючи якийсь слід. Ману пішов за ним, зацікавившись, по якому сліду йде білявий. Слід був чоловічий, але не належав жодному з чоловіків зі скелі, бо Ману знав слід кожного з людей свого племені. Ману, ховаючись за деревами, став стежити за білявим. Згодом білявий зупинився на тому місці, з якого можна було бачити верхів’я скелі, і тихенько заскреготав по-сорочому. У відповідь з якогось дерева почувся також сорочий скрегіт. Ману став розглядати дерево і на великому дубі, що стояв серед прогалявини, побачив другого білявого чоловіка: він стояв на гілці і, підставивши долоню до очей, розглядав скелю. Побачивши чоловіка, що крикнув йому по-сорочому, він зліз з дерева і почав щось казати йому, показуючи рукою на скелю. Тоді той, за яким стежив Ману, теж поліз на дерево, а другий повернувся і пішов у напрямі річки. Ману не знав, що робити: чи зостатися тут і стежити за чоловіком, що зліз на дерево, чи йти слідом чоловіка, що пішов до річки. Подумавши, він вирішив почекати, поки білявий злізе з дерева. Білявий сидів високо, дерево стояло самотньо на прогалявині, через це трудно було непомітно підкрастися до нього й дістати стрілою. Білявий сидів на дереві, розглядаючи скелю, а Ману стежив за ним і думав. Нарешті Ману спало на думку взяти живим білявого чоловіка; і коли той зліз з дерева і пройшов повз нього, Ману кинувся на нього і повалив на землю. Білявий оборонявся мовчки, а Ману, знаючи, що поблизу мусять бути свої люди, закричав, і на крик його прибіг Мабора. Тоді вже вдвох вони подужали білявого і зв’язали йому руки. Почувши, що полонений розглядав скелю і очевидячки був розвідником, всі підняли крик, особливо жінки: вони верещали й кидались на білявого і, мабуть, видерли б йому очі, коли б ватажок не відіпхнув їх і не сказав, звернувшись до полоненого: