Каї-Наї пішов навпростець у той бік, де він думав найти про-галявину з багаттям, і відтіля, знайшовши слід, знову піти за ворогами.

Він уже з годину йшов лісом і дивувався, що нема прогалявини, де він бачив учора багаття. Йому здалося, що він забрав дуже вправо; через це він повернув ліворуч і йшов так деякий час, але про-галявини не було, і хлопець з досадою зрозумів, що збився з дороги. Каї-Наї стало ніяково. Коли він ішов за ворогами, у нього була мета наздогнати їх, а що далі буде, він не знав. Ця лісова стежка була єдиним зв’язком з людьми, хоч вони й були його ворогами, і, загубивши її, він зоставсь один проти лісу, проти тих могутніх сил, що вчора ще гуркотіли над його головою, і, хто знає, може, довідавшись, що він збився з дороги, вони знову з’являться сюди й нападуть на нього. Він думав, що удар блискавки, що запалив грушу, мітив у нього, і він тільки випадково, сховавшись у дуплі, уник вірної смерти.

Він заскиглив і, зірвавшись з місця, навпростець побіг лісом. Тепер він не знав, куди біжить, він почував тільки, що стояти так не можна, що треба щось робити і кудись бігти. Довго в розпуці біг хлопець, а ліс хльоскав його вітами, роздирав сучками шкіру і шумів над його головою непроглядною стелею. Але ось ліс став рідшати, перед очима у Каї-Наї появився клапоть неба, і згодом він був на прогалявині.

Радісний, вибіг він на неї, думаючи, що знайшов те, що шукав. Серед прогалявини він зупинився і став розглядати землю, сподіваючись знайти сліди ворожої постоянки, але це була не та прогаляви-на, де він знайшов учора багаття.

Раптом позад нього почувсь шурхіт. Каї-Наї швидко обернувся і зомлів з жаху: за кілька кроків від нього стояв ведмідь. Хмара бджіл літала навколо нього. Однією лапою він затуляв очі, а другою одма-хувавсь од бджіл, що яро накидались на нього. Мабуть, ведмідь виламав десь борть, забравсь туди і добре попоїв меду.

Ведмідь був тотемом рідного племені Каї-Наї. Жодна людина з їхнього племені через це не підіймала списа й не стріляла в ведмедя. Смерть неминуча судилася б зухвалому смільчакові, смерть від своїх рідних. Каї-Наї знав це. Крім того, він знав, що усе його плем’я, плем’я Уру-Уру, мало походження від ведмедя, і, таким чином, перед ним стоїть оце його кревний родич. Каї-Наї упав нав-колюшки й уклонився ведмедеві.

– Не займай мене, Уру-Уру! – звернувсь до нього Каї-Наї. – Я ще хлопець! Я тільки малий хлопець, Каї-Наї! Ми ніколи не полюймо на тебе. Це біляві люди не люблять тебе. Вони вбили мого батька й забрали в полон матір. Вони пішли тією стежкою, що веде з прогалявини, де стріла з неба спалила дерево.