До орла мав доступ тільки один чоловік з усього племені. Це була товстюща-претовстюща людина. Таких товстих людей Каї-Наї ще ніколи не бачив. Коли він ішов, черево йому тряслося, наче трясовина в болоті, коли кинути каменюку. Каї-Наї ніколи не бачив, щоб він що-небудь робив або ходив на полювання, а йому завжди попадали кращі кусні, й кожний мисливець, притягнувши до скелі дичину, відділяв для нього добрий шматок м’яса. Каї-Наї спитав про нього в одного з хлопців, і той сказав йому, що це чаклун, що він має діло з духами. Всі поштиво давали йому дорогу, коли він ішов, а матері непомітно вкривали немовляток, щоб на них випадково не попав погляд чаклуна і від погляду не скоїлося чого з дитиною. Тотем знав тільки одного чаклуна і тільки від нього приймав їжу. Клітка з орлом стояла коло печери, де жив чаклун; орел недвижно сидів цілий день, а на ніч чаклун ховав клітку у печеру. Підходити до клітки було заборонено під страхом смерти. Всі знали й пам’ятали це, особливо діти, хоч їм і кортіло підійти до клітки й подратувати орла.

Одного жаркого дня, коли чоловіки були на полюванні, а жінки й діти пішли у ліс по гриби й горіхи, Каї-Наї лежав на краю скелі, що звішувалась над річкою, й дивився на хвилі річки. Він не пішов у ліс з жінками, бо в нього боліла нога. Він трохи звихнув ступню правої ноги, плигнувши якось з досить високого каменя. Річка клекотіла під скелею і, взявшись піною, стрибала по камінню, що перегороджувало річку. Каї-Наї було скучно й сумно; він думав про матір, яку, може, не доведеться вже й побачити, і про батька, дух якого, мабуть, блукав десь у лісі. Він розпитував хлопців, чи не знають вони часом, де живуть біляві люди, що вбили його батька, але ніхто з них не знав цього, а питати дорослих він боявся. Йому набридло дивитися на річку й він, обернувшись, став дивитися на майданчик на скелі перед печерами. Печери зяяли своїми темними пащами, і погляд його мимоволі зупинився на чаклуновій печері й на клітці з орлом, що стояла коло печери. Раптом він побачив маленького, років чотирьох, хлопчика, що, лукаво оглядаючись, потихеньку і якось боком підходив до клітки. В руці він тримав хворостину. Підкравшись до клітки, він просунув хворостину крізь ґрати й почав дратувати орла. Орел з гордим презирством глянув на хлопчика й одсунувсь у глиб клітки. Тоді хлопчик вийняв з рота шматочок м’яса, що держав за щокою, і просунув руку з м’ясом у клітку. Орел витягнув шию і, не дивлячись на м’ясо, дзьобнув хлопчика в руку і вирвав кусок живого тіла. Хлопець несамовито скрикнув з болю і, розмахуючи раненою рукою, побіг від клітки.