Сокиру білявого узяв собі чаклун і сказав, що вона, мабуть, теж зачарована: з неї треба зняти чари. Усім мисливцям хотілося мати цю сокиру, але вони так боялися чар і чаклуна, що ніхто з них не наважився одбивати у нього знахідку.

Коли сліди було знайдено, усі повернулися до скелі, а Мабора, Ману, ще троє мисливців і Каї-Наї, що прилучивсь до них за їхньою мовчазною згодою, пішли слідом білявих людей. Йти по слідах було не легко навіть таким знавцям лісу, як Ману та його товариші, бо й утікачі в цьому ділі були не малі мастаки: вони заплутували свої сліди так, що переслідникам доводилося, загубивши слід, шукати його цілими годинами, поки знову нападали на справжній слід білявих. Надвечір вони дійшли до невеличкої прогалявини. Сліди втікачів обривалися коло прогалявини; наче біляві провалилися крізь землю. Довго морочили голову Ману й товариші його, не розуміючи, куди зникли сліди. Переслідники кілька разів верталися назад по сліду, перевіряючи себе, і кожного разу вони знову підходили до прогалявини, а сліди кудись зникали, наче їх хто обрубав і потягнув за собою. Каї-Наї, згадавши, що біляві добре лазять по деревах, став придивлятися до старого клену, що стояв якраз коло того місця, де кінчалися сліди. Підвівши голову, він побачив, що одна з гілок звісилась долі, наче вона була трохи надламана. Він підскочив і ухопивсь за неї. Вона затріщала, бо дійсно була надламана й нахилилася під вагою хлопця майже до землі. На вищій од неї гілці хлопець побачив рудий волос, що зачепився за сучок. Каї-Наї тихо свиснув і поманив рукою Ману.

– Ну, що там? – зневажливо обізвався той.

– Руді пішли по гілках, – сказав Каї-Наї, – я знайшов волос полоненого на дереві.

Каї-Наї узяв волос і, звісившись з гілки, подав його Ману.

Волос був з бороди полоненого. Тепер усім ясна стала хитрість втікачів: вони обійшли прогалявину, йдучи по гілках.

Дійсно, коли Каї-Наї, перелазячи з дерева на дерево, а Ману з товаришами долом, теж обійшли прогалявину, сліди знову з’явилися перед очима переслідників. Видно було, що вони прямували до річки. Переслідники якнайшвидше пішли по слідах, маючи на думці наздогнати втікачів коло річки, але вони помилились. Сліди дійсно кінчалися коло річки, тільки втікачі були тут давненько: на березі переслідники знайшли тільки слід човна, що був, мабуть, захований у кущах коло річки. По слідах видно було, що ніхто не пильнував човна, і таким чином білявих людей було тільки двоє.

Переслідникам дуже прикро було признатися, що вони спіймали облизня, бо ніхто з них не сподівався того, що у білявих був човен. Треба було вертатися додому, бо наздогнати берегом втікачів, а головне вбити або спіймати їх на річці, не маючи човна, була марна надія.