Але факт був очевидний: вогонь горів, а дерево не займалося. Бідні печерники й гадки не мали про вогневища й поганенькі без димарів кабиці білявих, де палав вогонь. Рибалка тим часом підплив до помосту й крикнув. На крик його з будівлі, що стояла скраю, вибігли хлопчик і дівчинка, а за ними з дверей вийшла висока й огрядна жінка.

Така проста річ, як те, що відчинились і зачинилися двері, Ма-борі й Каї-Наї теж здалася незрозумілою: вони бачили на власні очі, що в будівлі була рівна стінка, в стінці не було ніякої дірки, і раптом стінка якось відкрилася, з’явилася дірка, з дірки вийшли діти й жінка, і дірка сама (вони не помітили, як жінка штовхнула двері ногою) закрилася, і стінка стала знову рівна, як і була! Дивна річ! Усе те, що бачили вони, так пригнітило їх, що вони перестали вже дивуватися й тільки дивились без усякої мислі на те, що було перед їх очима.

Рибалка підплив під поміст, а хлопчик і дівчинка ухопилися за ремінець, що був на помості, й підняли ляду. З ляди стала вилітати риба, що викидав з човна рибалка, і падати на поміст. Викидавши рибу, рибалка ухопився за край ляди і виліз. Приставивши долоню до лоба, він почав розглядати береги озера. Тут тільки схаменувся Мабора, зрозумівши, що він може побачити його з Каї-Наї, бо вони майже зовсім вилізли на берег озера.

– Треба одійти од берега далі в ліс, бо нас тут легко можуть побачити з озера, – сказав він.

Вони заховалися в кущі, злізли на дерево й довго ще стежили за життям білявих людей. Вони помітили, що од помосту до протилежного од них берега йдуть кладки. Кладками туди й сюди ходили жінки й діти водяного сільця.

На березі недалеко від кладок стояло декілька шкіряних наметів, коло наметів на довгих дрючках теж сушилася риба й палало багаття. Усе це було знайоме Маборі, і він навіть зітхнув з радощів, що побачив нарешті таке, що було зрозуміле йому. Але придивившись, Ма-бора став знову чухати потилицю: на вогні стояв великий глиняний горщик, з горщика підіймалася пара; Мабора з Каї-Наї навіть тут, на другому березі, чули запах страви, що, очевидячки, йшов з горщика. Це знову було незрозуміле, бо мисливське плем’я орла не знало ще глиняного посуду.

Коло багаття з горщиком сидів чоловік. На колінах у нього лежав камінь. Чоловік узяв коротенький лук, обплів двічі якусь цурку тятивою; один кінець цурки взяв у рот, а другий поставив на камінь, потім став двигати луком туди й сюди. До Каї-Наї й Мабори долетів різкий звук свердла.

У цьому не було нічого дивного. Мабора й Каї-Наї так само добували вогонь.

– Він добував вогонь, – сказав Каї-Наї.