– Мабуть… – глузливо відповів Мабора. – Нащо йому вогонь, коли біля нього палає багаття!

Це було дійсно дивно.

– Я знаю, що робить він, – сказав Мабора, – він робить дірку. Він робить дірку для держака сокири.

Трохи згодом вони злізли з дерева, пішли у глиб лісу, заховалися в гущавині й проспали там до вечора. Коли вони прокинулися, сонце вже сіло, і з озера до них долітав неясний гомін і шум.

Вони зрозуміли, що чоловіки повернулися з полювання. Поміж гуком людських голосів чулося й собаче гавкання, але Мабора та Каї-Наї не надали цьому ніякого значіння.

МАТИ

МАТИ

Коли стало зовсім темно, Мабора витяг з торби свинячого смальцю й помастив ним своє тіло.

– Мажся й ти! – сказав він Каї-Наї. – А то змерзнеш, перепливши річку.

Каї-Наї теж помастив своє тіло смальцем, і хлопці, спустившись з кручі, переплили річку й вилізли на протилежний берег недалеко від табору. Вода в річці була холодна, й вони поплигали трохи на березі, щоб зогрітися, й обережно почали крастися до табору.

Ніч була тиха й темна. Крізь дерева блимав вогник багаття. Хлопці хотіли підкрастися до наметів на березі й підслухати балачки білявих коло багаття і з балачок дізнатися про їхні плани. Вони тихенько виповзли на узлісся. Багаття було далеко від них; вони поплазували, ховаючись за порубані дерева, що лежали навколо табору. До них вже долітали гомін розмови і окремі слова мисливців. Коли це коло багаття задзявкало цуценя, за ним собака, другий, третій, і скоро ввесь табір був повний ґвалту лютої собачні. Люди, що сиділи коло багаття, повскакували й ухопились за зброю.

Мабора та Каї-Наї спочатку не зрозуміли, чого підняла собачня такий лемент і відкіля узялась така сила собак. Люди з червоної скелі не мали свійських собак, і це було для хлопців неприємною й незрозумілою новиною. Вони знали тільки диких собак та вовків і в думках навіть не мали, що можна привчити собаку до себе. Біляві люди здалися у той час їм за якихось могутніх і таємничих чаклунів.

Привчити собаку, щоб вона стерегла табір!

Це була якась дивна мрія, що її здійснили ці біляві чарівники!

Хлопці притаїлися й поприлипали до землі, але собаче виття та гавкання не вгамовувалося. Мабора й Каї-Наї з досадою поповзли назад і сховалися в лісі.

Потрохи гавкання почало стихати і згодом знову стало в таборі тихо, тільки іноді виривалося злобливе гарчання окремого неспокійного пса. Коли затихла собачня, хлопці знову поповзли до табору, але й на цей раз собаки почули їх і знову підняли ґвалт.

Мабора, сам лютий, як собака, знову поповз до лісу. У цей час з протилежного боку табору почулося вовче виття. Собаки знову завили й загавкали, а хлопці, почувши вовків, злізли на дерево й заховалися у листі.