Мабора та Каї-Наї ніяк не могли зрозуміти, для чого жінки риють землю, та ще таким чудернацьким способом.

Чоловік, що вчора свердлив дірки, іноді підходив до Нака, брав з рук його держака і показував йому, як керувати плугом. Це своєрідне змагання мотики з плугом закінчилося повною перемогою плуга. За годину, поки жінки з мотиками колупали землю й товклись майже на одному місці, плуг дійшов до узлісся, повернувся назад і підняв рівну смугу землі.

Мабуть, праця була дуже важка, бо запряжені жінки раз-у-раз зупинялись і витирали піт з лоба. А чоловік, видно, був дуже радий перемозі плуга: він реготав, скакав і глузував з жінок з мотиками. Він сам вигадав цього плуга й показав його роботу, порівнявши з працею мотиками.

Під кінець змагання усі мешканці селища, що були в цей час дома, висипали на берег. Повилазили навіть згорблені діди й баби, спираючись на ціпки. Вони недовірливо хитали головами й підозріло дивилися на цю новину. Винахідник зняв збрую з жінок і відніс плуга в намет. Він помітив деякі хиби в своєму плузі і, виправивши їх, думав напровесні пустити плуга в роботу.

Потім Мабора та Каї-Наї бачили, як жінки почали чистити рибу, що наловили вчора рибалки, і стали розвішувати її для просушування на дрючках. Коли жінки скінчили роботу, мати Каї-Наї одійшла од жіночого гурту й лягла під кущем недалеко дерева, на якому сиділи Каї-Наї з Маборою.

Хлопець зліз з дерева і, ховаючись у траві, підповз до матері. Вона лежала горілиць і, підклавши руки під голову, дивилась на небо.

– Мамо! – тихо покликав Каї-Наї.

Вона підвелась і з жахом подивилась в бік Каї-Наї.

– Не бійся, мамо, це я – Каї-Наї.

Вона знову впала на землю. Груди її здіймалися від частого подиху, і Каї-Наї почув, як стукало в неї серце.

– Не бійся, мамо! – знову сказав Каї-Наї, – це я, Каї-Наї. Я скучив і прийшов до тебе.

Жінка підвела голову; подивилась, чи не дивиться хто на них, і спитала, радісно дивлячись на Каї-Наї:

– Ти живий, синку? Я думала, що й тебе вбили, як батька.

Каї-Наї побачив, як сльози потекли з її очей. Але вона витерла їх, усміхнулась і спитала:

– Де ти був, любий, і як довідався, що я тут?

Каї-Наї розповів їй, як він зостався самотній у лісі, як блукав там і натрапив на плем’я, що мешкало на червоній скелі; як вони з Маборою пішли по слідах білявих людей і дійшли до водяного селища.

– Тепер я розумію, – сказала вона, – це ти укусив за ногу Дода.

З табору долетів до них звук свердла. Вона подивилась на табір.

Там коло багаття знову сидів чоловік, що вигадав плуга, і свердлив свої дірки.

– Я боюся за тебе, синку. Дод дуже лютий і недобрий чоловік. Він заприсягся, що розтрощить тобі голову, коли ти ще попадешся йому на дорозі.