Протягом другого дня трансформацію мого блаженства можна було виміряти буквально фізичним відчуттям розтягування, наче магнітні промені чи навіть мотузки або ланцюги спочатку посмикували, потім тягли та врешті-решт поволокли мене. Фізичне бажання я відчував, звісно, від самого початку, але раніше воно метафізично розчинялося в загальному піднесенні, хоча й чуттєво локалізувалося. Секс — це колосальний зв’язок зі світом, а найвдаліше та найпіднесеніше в ньому те, що він не поневолює нас, а наповнює все сенсом і дозволяє нам жити й насолоджуватися всім, чого торкнеться наша рука або погляд. Буває й так, що він оселяється в тілі, мов жаба, і перетворюється на тягар, на ношу, хоча й не перестає через це бути бажаним. Ми любимо свої ланцюги й свої погони. Коли зателефонувала Джуліан, я тужив і знемагав від бажання, але це не було пеклом. Я не міг добровільно відкласти побачення з нею — бажання було занадто гострим. Але поруч із Джуліан я був спроможний на справжнє щастя й не чекав, що опинюся в геєні.

Уже повернувшись до помешкання після прощання з Джуліан, я почувався збентеженим, наляканим і ураженим, але ще не корчився й не волав. Моя піднесена відмова від алкоголю, як виявилося, була короткочасною. Я дістав секретну пляшку віскі, яку зберігав на непередбачуваний випадок, і випив чимало, навіть не розводячи. Потім я випив трохи хересу. Я також поїв — просто з бляшанки — курку карі, яку, вочевидь, притяг додому Френсіс. Я почувався, як колись у дитинстві, дуже нещасним і чомусь приниженим, але вирішив не поринати в роздуми, а знайти прихисток у сні. Знав, що спатиму міцно, — так і сталося. Я кинувся назустріч несвідомому, як корабель несеться назустріч чорній грозовій хмарі, що запнула собою небокрай.

Я прокинувся з ясною свідомістю, легким головним болем і чітким усвідомленням, що я приречений. Здоровий глузд, який був — де ж він був цими днями? — відсутній, чи заціпенів, чи був вихолощеним, чи застиг в очікуванні, знову опинився на варті. (Принаймні я почув його.) Але поводився він дуже специфічно й зовсім не був схожий на друга, що намагається втішити. Навіть не варто казати, що він не вдався до грубих запевнянь, наче Джуліан, зрештою, звичайна молода жінка й не вартує такої метушні. Він навіть не вказав, що я сам загнав себе в становище, де муки ревнощів були неминучими. Поки що я навіть не ревнував. Це теж іще чекало на мене попереду. Холодна голова дійшла висновку, що моя ситуація непридатна для життя. Я бажав так, як ніколи в житті, і це бажання, мимовільно розпалюючись, повсякчас убивало мене; я бажав того, чого просто не міг дістати.