Це було схоже і не схоже на перший день медового місяця, коли молодята на догоду одне одному вдають зовсім не властиві собі звички. Я не був молодим чоловіком. Я не був молодим і не був її чоловіком. Я не відчував тієї потреби контролювати, яку відчуває наречений, не непокоївся, як він, про майбутнє, не мав його спокійно систематизованих зобов’язань. Я боявся майбутнього й мав обов’язки, але того дня опинився в надзвичайно дивному світі — країні див, де від моєї мужності вимагали одного: рухатися вперед і вперед. Я не відчував потреби контролювати. І Джуліан не контролювала мене. Нас обох контролювало щось інше.

На ланч ми їли яйця, а на вечерю — ковбасу і випили трохи вина. Джуліан ставилася до алкоголю з властивою молоді байдужістю. Я гадав, що надто збуджений, щоб пити, але несподівано виявив, що спустошив два келихи. Джуліан страшенно зраділа, знайшовши гарну скатертину, і обидва рази так майстерно, як лише могла, накрила на стіл. Як і обіцяли в рекламі, у «Патарі» було все, що потрібно для господарства. Щітка й совочок Джуліан виявилися зайвими. (Тут була навіть, як обіцяли в рекламі, власна електрика від генератора на покинутій фермі.) Моя кохана принесла із саду квіти: розхристані дзвіночки побляклого бавовняно-блакитного кольору, жовте вербозілля й дикі люпини, які зірвала за парканом, та одну білу півонію з малиновими прожилками, чудову, наче лотос. Ми офіційно сіли та з полегшенням засміялися. Після вечері вона раптом сказала:

— Не варто непокоїтися.

— Угу.

— Ти розумієш мене?

— Так.

Ми помили посуд. Потім вона пішла до ванної кімнати, а я зайшов у спальню й подивився на себе в дзеркало. Пильно оглянув своє тьмяне пряме волосся й вузьке обличчя з кількома зморшками — я мав на диво молодечий вигляд. Я роздягнувся, а потім прийшла вона, і ми вперше були разом.

Коли дістаєш нарешті те, чого так довго прагнув, мрієш, щоб час зупинився. І часто в такі миті він насправді дивовижним чином сповільнюється. Дивлячись одне одному в очі, ми неспішно пестили одне одного з якимось ніжним еротичним подивом. Зараз я вже не відчував Марвеллівського шаленства. Натомість я відчував, що мені випав привілей прожити за короткий проміжок часу велетенську еру любовного досвіду. Чи знали греки між шестисотим і чотирьохсотим роком до Різдва Христового, які тисячоліття людського досвіду вони проголошують? Мабуть, ні. Але я, обожнюючи свою кохану з голови до п’ят, знав, що виконую наказ, що втілюю в собі історію людського кохання.

Та все ж моє квітчасте почуття приреченості зазнало розплати. Я занадто довго відкладав найважливіше, і, нарешті наставши, воно тривало лише мить. Після цього я ще довгенько стогнав і намагався пестити Джуліан, але вона міцно обійняла мене, пришпиливши мої руки до ліжка.