— Я в цьому не експерт.

— Я знаю, але навчу тебе. Я хочу тримати тебе тут, поки твоя душа не погодиться з тим, що має статися.

— Ти маєш на увазі наш шлюб?

— Так. А потім я складу іспити, і все буде…

— Припустімо, я значно старший, ніж…

— Ох, припини перейматися, Бредлі. Тобі хочеться всьому знайти якесь виправдання.

— Моє одвічне виправдання — ти. Навіть якщо твоє кохання мине, тепер у мене є виправдання.

— Це цитата?

— Моя власна.

— Гаразд, поки що моє кохання не збирається минати. І перестань набридати мені своїм віком.

— Бо вся краса квітучих днів твоїх — мого лиш серця сяючий убір, що у твоїх грудях, як твоє — в моїх; й не старший я за тебе вже з тих пір[116].

— А це цитата?

— Це до біса гнилий аргумент.

— Бредлі, ти нічого в мені не помітив?

— Гадаю, помітив одну чи дві дрібнички.

— Ти помітив, що за останні два-три дні я подорослішала?

Я помітив це.

— Так.