Я вийшов у двері та прислухався. Звук моря, яке шурхало галькою, долинав розміреним різким і скрипливим зітханням з-поза якогось невеличкого горбочка, імовірно, піщаної дюни просто навпроти мене. Місяць трохи захмарився, але кидав не сріблясте, а золоте світло, у якому я роздивився білу загорожу навколо саду, кудлаті чагарники та обриси самотнього дерева. Відчуття порожнечі й рівнини. Повільно ворушилося солоне повітря. Я відчув суміш благословення й чистого страху. За кілька секунд повернувся до будинку. Тиша.

Я зайшов до спальні. Джуліан у рожевій нижній спідниці з білими квіточками й білою каймою лежала на ліжку й міцно спала. Її блискуче каштанове волосся розсипалося подушкою й наполовину затулило обличчя шовковистою сіткою, схожою на краєчок прекрасної шалі. Моя кохана лежала на спині, оголивши горло, наче в очікуванні ножа. Її бліді в денному світлі плечі зараз були такими ж вершковими, як місяць у сутінках. Зведені коліна вона трохи підтягнула, і було видно її брудні голі стопи. Її руки, теж коричневі від глини, знайшли одна одну й улаштували собі гніздечко, мов двійко тварин, між грудьми Джуліан. Її праве стегно нижче від білої кайми почервоніло й було подряпане у двох місцях: одного разу, коли вона перелізала через паркан, а вдруге — коли дівчина вистрибнула з машини. У неї був по-справжньому насичений подіями день.

Як і в мене. Я сидів, нахилившись над нею, і обмірковував сотні різних речей. Мені не хотілося будити Джуліан, хоча й спало на думку, що варто обмити їй стегно. Довгі подряпини здавалися достатньо чистими. Її раптова чарівна втеча в несвідоме була саме тим, про що я сьогодні не раз мріяв: бути з нею та водночас на самоті. Сидячи й зітхаючи поряд із Джуліан, я відчував дивне задоволення від того, що не торкався її. Трохи згодом я обережно накрив дівчину простирадлом, натягнувши його до затишно складених рук, і замислився, що я накоїв, чи, радше, що накоїла вона; адже більше її воля, ніж моя, цілком змінила наші життя. Імовірно, завтра вранці все видаватиметься їй лише жахливим сном. Імовірно, завтра вранці я повезу зарюмсану дівчинку назад до Лондона. До цього я теж мушу бути по-чесному готовим, бо й так уже здобув багатство, на яке анітрохи не заслуговував. Як було чудово й страшно, коли вона вистрибнула з машини. Але що це означало, крім того, що вона молода, а молодь полюбляє крайнощі? Вона була дитиною крайнощів, а я був старим пуританином. Чи кохатимусь я колись із нею? Чи зможу я?

* * *

— Дивися, Бредлі, череп якоїсь тварини, обкочений морем. Це чий, овечий?