Я від здивування не зводив із неї очей. Рейчел була приваблива, бліда, ввічлива, чуйна й виразна, красномовна, у ній вирували почуття власної гідності та рішучість.

— Рейчел, мені здається, ми взагалі не розуміємо одне одного.

— Гаразд, не засмучуйтесь. Пізніше ви відчуєте полегшення. Спробуйте не ображатися на мене й на Джуліан. Від цього вам лише гіршатиме.

— Ми розмовляємо різними мовами. Таке враження, наче я слухаю якусь тарабарщину. Вибачте, я… Утім, хіба Арнольд не закоханий у Крістіан? Мені здавалося, річ була в…

— Авжеж ні. Це Крістіан собі щось вигадала. Вона трохи побігала за Арнольдом, ви ж знаєте, скільки в неї енергії. Це розважало його й тішило, але він ніколи не ставився до неї серйозно. На щастя, вона розумна жінка й невдовзі побачила, що це шлях у нікуди. Бредлі, чому б вам не піти й не побачитись із Крістіан? По суті, вона дуже приємна людина. Ви з нею могли б заспокоїти одне одного. Бачите, я не зла, я й зараз піклуюся й хочу допомогти.

Я підвівся, підійшов до бюро й узяв Арнольдового листа. Узяв його, щоб просто переконатися, що він не наснився мені. Напевно, я таки маю порушення пам’яті. На місці цього листа була порожнеча, а зараз я, схоже, став пригадувати… Тримаючи його в руці, я сказав:

— Джуліан повернеться до мене. Я знаю це. Я знаю це так само добре, як те…

— Що це там у вас?

— Лист від Арнольда. — Я втупився в нього поглядом.

Хтось подзвонив у двері.

Я кинув листа на стіл і побіг до дверей. Серце мало не розірвалося.

За дверима, поряд із дуже великою картонною коробкою, яку він поставив на підлогу, стояв листоноша.

— Що це?

— Посилка для містера Бредлі Пірсона.

— Що в ній?

— Я не знаю, сер. То це ви? Я просто заштовхаю її, добре? Вона важить цілу тонну. — Листоноша коліном пропхав велику квадратну коробку у двері й пішов.

Повертаючись до вітальні, я помітив на сходах Френсіса. Вочевидь, підслуховував. Він скидався на примару, одного з тих привидів, що їх описують письменники і що схожі на звичайних людей і водночас — ні. Френсіс улесливо посміхнувся. Я проігнорував його.

Рейчел стояла біля стола й читала листа. Я сів. Почувався страшенно стомленим.

— Вам не варто було показувати мені цього листа.