— Направду, Бредлі, ви, здається, живете в якомусь вигаданому книжковому світі. А в реальності все значно нудніше й заплутаніше, ніж вам здається, трапляються навіть жахливі речі.

— Він уже раніше замикав її в спальні?

— Звичайно, ні. Наша дівчинка все романтизує.

— Ви справді не знаєте, де вона?

— Справді.

— Чому вона не напише мені?

— Вона не дуже вправна в написанні листів, ніколи не мала до цього хисту. І взагалі, дайте їй трохи часу. Вона напише. Напевно, скласти такого листа досить непросто!

— Рейчел, ви не знаєте, що коїться в мене всередині, ви не знаєте, як це — бути на моєму місці, бути мною. Розумієте, йдеться про абсолютну переконаність, коли цілком точно розумієш свою душу й душу іншого. Ідеться про такі давні й непохитні почуття, які існували завжди, від самого створення світу. Тому те, що ви говорите, — це просто дурниці, вони не мають для мене жодного значення, пустопорожні балачки. Вона розуміє мене, вона одразу знайшла зі мною спільну мову. Ми кохаємо одне одного.

— Бредлі, любий, спробуйте повернутися до реального світу…

— Це реальність. О Господи, а що, як вона померла…

— Ох, не верзіть дурниць. Мені аж недобре від вас.

— Рейчел, вона ж не померла, правда?

— Ні, звісно ж, ні! Спробуйте подивитися на себе збоку. Ви просто смішний, улаштовуєте тут мелодраму й з усіх людей вибрали в глядачі мене! Ще кілька тижнів тому ви пристрасно цілували мене й лежали зі мною в ліжку. А тепер хочете, щоб я повірила, наче за чотири дні без тями закохалися в мою доньку. Ви хочете, щоб я повірила в це і, здається, ще й поспівчувала вам! Ви втратили зв’язок із реальністю. Власна гідність, чи такт, чи звичайна людська доброта мали б підказати вам, що варто припинити ці звіряння. Гаразд, не дивіться так на мене. Ви ж пам’ятаєте, як лежали зі мною в ліжку, чи не так?

Правду кажучи, якось так вийшло, що я не пам’ятав. Я не міг пов’язати з Рейчел жодної конкретної події. Ці спогади перетворилися на холодну хмару, від якої я здригався. Вона була знайомою мені, мала знайомий вигляд, але думка про те, що я робив щось, що мало до неї стосунок, була геть туманною, настільки позбулося сенсу все, що відбувалося з моїм життям до пришестя Джуліан; вона відділила історію від доісторичних подій. Я хотів пояснити це.

— Так, я… безумовно… пам’ятаю… але все так, наче… відколи Джуліан… усе… мовби відрізало і… минуле геть зникло… нічого не хочу цим сказати, до речі… усе було просто… Мені шкода, що це звучить досить суворо, але, коли кохаєш, можеш говорити лише правду… я знаю, що вам це, мабуть, здається якоюсь… зрадою… вас, мабуть, це обурює…