— Вона не зрозуміла. Усе було не так, як ви розповіли. Коли ви це сказали, воно перестало бути правдою. Слова, якими ви скористалися, передають що завгодно, тільки не правду. Ви очікували…

— Мені шкода! Я не знаю, яких слів ви від мене чекали! Ті, якими я скористалася, здавалися мені цілком відповідними й точними.

— Вона не могла зрозуміти…

— Думаю, вона зрозуміла, Бредлі. Мені шкода, але, гадаю, що вона зрозуміла.

— Ви сказали, що вона плакала.

— Ой, несамовито, як дитина, яку збираються покарати. Але вона завжди любила поплакати.

— Як ви могли сказати їй, як ви могли… Але вона мусила зрозуміти, що все було інакше, що все було інакше…

— Ну, гадаю, все було саме так!

— Як ви могли розповісти їй?

— Це була Арнольдова ідея. Але, чесно кажучи, я вже тоді відчула, що більше не мушу тримати язика за зубами. Подумала, що невеличке потрясіння поверне Джуліан здоровий глузд…

— Чому ви прийшли сьогодні? Вас послав Арнольд?

— Ні, не зовсім. Я вирішила, що варто розповісти вам про Джуліан.

— Але ви нічого не розповіли мені!

— Про те, що все це… ну, вам усе одно доведеться змиритися… уже позаду.

— Ні!

— Не кричіть. А ще вам, звичайно, байдуже, але я прийшла через якусь свою доброту. Подумала, що зможу допомогти вам.

— Я мушу побачитися з Джуліан, мушу побачитися з нею, мушу знайти її, я мушу пояснити…

— Я хотіла залагодити всі справи. Тепер, коли все врешті закінчилося як слід. Ще з того дня, коли Арнольд зателефонував вам і ви прийшли до нас, я відчуваю, що ви загубилися в темряві, нічого не розумієте, заплуталися в помилкових уявленнях. Наважуся сказати, що мої спроби допомогти вам не дали результату. А я справді хотіла допомогти. Знаю, що ви маєте чималі емоційні запити, знаю, що ви дуже самотній, мабуть, мені взагалі не варто було втручатися. Але я відчула, що можу втрутитися просто тому, що мала таку сильну власну позицію. Я, як дурепа, вигадала, наче ви поділяєте думку, що зі мною все гаразд. Тобто я думала, що ви розумієте, як міцно ми з Арнольдом поєднані та які ми насправді щасливі. Напевно, потрібно було на цьому наголосити. Я не вводила вас в оману, але дозволила вам самостійно збитися на манівці, даруйте. Коли люди потребують тебе, варто поводитися з ними надзвичайно обачно, а я була недостатньо обачною. Розумієте, боюся, це одна з тих недобросовісних речей, що трапляються між одруженими людьми. Вони симпатизують комусь або шукають чиєїсь симпатії, а потім біжать простісінько додому й усе одне одному розповідають. Я жодної миті не обманювала Арнольда, і він мене теж. Напевно, чужі не розуміють цього, напевно, не можуть зрозуміти. Хороший шлюб дуже міцний і гнучкий, він пружний. Ви казали мені про зраду та обурення. Боюся, це вас зрадили й вам доведеться нести тягар обурення. Я картаюся й перепрошую, не варто було покладатися на ваше розуміння. Одружені люди нерідко занапащають неодружених, така їхня доля. Ми з Арнольдом дуже близькі, ми навіть сміялися із цього всього: з вас, і Крістіан, і Джуліан. Та, дякувати Богові, врешті-решт усе більш-менш добре владналося. Я знаю, що зараз вам страшенно сумно, але незабаром стане краще. Це була подорож до світу абсурду, яка, можливо, навіть піде вам на користь. Тож збадьоріться, любий Бредлі. Не варто так серйозно ставитися до цього світу.