Франц усівся на стілець і довго мовчав, ті також сиділи мовчки. Так, він заприсягся бути порядним, усі ж бачили, як він і справді намагався ним бути, тримався не один тиждень, але то була тільки відстрочка. Його знову затягло на злочинний шлях, він не хотів, пручався, та це було понад його сили, тож він піддався. Довго сидять вони і мовчать.

Нарешті Франц каже: «Якщо хочеш дізнатися, хто такий Франц Біберкопф, то сходи на Ландсберґерську алею на цвинтар, що за церковним двором, там лежить одна дівчина… За те я чотири роки відсидів. Тоді мені стала в пригоді права рука. А потім я торгував газетами. Думав стати порядним».

Франц тихо застогнав, глитнув слину: «Бачиш, яку я науку пройшов. Після такого швидко закинеш і газети, і багато чого іншого. Ось чому я до вас прийшов». — «То що, нам тобі руку назад пришити, раз через нас ти її втратив?» — «Цього ви зробити не зможете, Максе, мені вже досить того, що я тут сиджу, а не бігаю по Алексу з газетами. Райнгольду я нічого не закидаю, спитай в нього сам, чи я бодай слово йому про це прохопився. Якби я сидів у машині, а поряд зі мною був хтось підозрілий, я зробив би так само. Годі говорити про те, яким я був телепнем. І якщо ти, Максе, колись утнеш якусь дурницю, бажаю тобі, щоб ти також із того мав науку». Тут бере Франц свого капелюха й виходить з кімнати. Ось такі справи!

А Райнгольд налив собі з карафки шнапсу й каже: «Для мене це питання вирішене. Якщо я з ним тоді упорався, то впораюсь і тепер. Ви можете сказати, що зв'язатися з ним — то зайвий ризик. Але, по-перше, Франц уже й так добряче вгруз у різні темні справи — він же тепер сутенер, сам у цьому зізнався, тож з порядним життям давно покінчив. Тут тільки одне незрозуміло: чого він іде до нас, а не до свого друга Герберта. Цього я й сам не знаю. Маю лише деякі припущення. Однак ми були б справжніми нездарами, якби не могли справитися з паном Францом Біберкопфом. Нехай попрацює з нами. А буде хитрувати, отримає по голові. Отож я й кажу, хай іде з нами». От Франц і пішов.

Франц-розбійник. Цього разу він не під колесами, а в машині сидить, таки добився, чого хотів

На початку серпня панове нальотчики сидять тихо, зачаїлися, відпочивають та зайняті всілякими дрібними справами. Коли надворі більш-менш хороша погода, то, принаймні, спеціалісти й професіонали на справу не йдуть і не надто напружуються. У них робота починається взимку, тоді вони вилазять зі свого барлога. Ось, приміром, відомий фахівець зі зламування сейфів, Франц Кірш, два місяці тому, на початку червня, разом з товаришем утік із Зонненбурської в'язниці. Зонненбурґ[188] — красивна назва, та для відпочинку це місце не дуже годиться, а в Берліні він добре відпочив, провів тут вісім доволі спокійних тижнів, напевне, вже подумує про якусь роботу. Але, як це завжди в житті буває, трапилася з ним одна пригода. Треба було йому кудись на трамваї поїхати. Аж тут на зупинці Райнікедорф-Вест заходять поліцаї, знімають його з трамвая — і це на початку серпня! — і кінець відпочинку. Й нічого тут уже не вдієш. Та на волі залишилося багато інших, і незабаром вони візьмуться за роботу.