Зі своїм перекупником у Вайсензее Плумс ніяк не домовиться. Той так працює, що з ним у жодній справі не можна дійти згоди. Живи й давай жити іншим. Добре. Але він каже, що буцімто минулої зими зазнав великих збитків, бо довелось йому із власної кишені доплачувати, і тепер він має борги, а Пумсові хлопці влітку байдикували й розважалися, тому він вимагає заплатити йому наперед і постійно нарікає, що прогорів, а якщо він прогорів, то сам винний. Раз прогорів, то він просто осел, комерсант з нього нікудишній, він нічого не тямить у ґешефті, тож із таким краще не мати діла. Треба знайти іншого. Але це легше сказати, ніж зробити, до того ж такими справами займається в банді лише старий Пумс. Дивна річ, але хоч кого спитаєш, усі переймаються тим, щоб збути товар, адже від самої крадіжки ситим не будеш. Але тільки в Пумсовій банді хлопці полюбляють розслабитися й кажуть: «Ну а Пумс для чого, він цим і займеться». Він, звичайно, цим займеться і справді все робить. А от коли Пумс більше не зможе? Пумс не вічний. З ним також може щось статися, він теж тільки людина. Тоді побачите, як то є, зрозумієте, що тільки від того, що вкрав, ще жодної користи немає. Сьогодні одним зубилом та автогеном не обійдешся, сьогодні ще й комерсантом треба бути.

Тож Пумсові доводиться думати не лише про автоген, і хоча надворі тільки початок вересня, але вже зараз треба зміркувати, куди прилаштувати товар, кому його збути. Свої пошуки він розпочав іще наприкінці серпня. І якщо хочете знати, хто такий Пумс, то скажу вам, що він має пай у п'ятьох хутряних крамницях та кушнірських майстернях. В яких саме? То байдуже. А ще він вклав гроші у кілька «американських прасувалень», це такі заклади з прасувальними дошками перед вітринами, біля яких стоїть кравець, він бере рукав сорочки, кладе на його дошку, притискає іншою — пара кужелем, а в задній кімнатчині висять костюми — власне, у цьому вся суть: як хто запитає, звідки вони, завжди можна сказати, що від клієнтів, якраз учора принесли, попросили випрасувати й перешити, а на той випадок, коли зазирне якийсь поліцай, — будь ласка, ось квитанції з адресами, все чисто. Так наш старий добрий Пумс підготувався до зими, тож, маємо сказати, що тепер уже можна й за діло братися. А коли що й трапиться, то даруйте, всього ніхто передбачити не може, у будь-якій справі потрібен ще й талан. Але не варто наперед перейматися такими речами.

Отже, далі за текстом. Зараз уже початок вересня, і ось наш елегантний аферист — він ще й голоси тварин уміє імітувати, та послухати його нагоди в нас не буде, а зветься цей пройдисвіт Вальдемар Геллер, він і справді геллер[189] — порознюхував у великих крамницях готового одягу на Кроненштрасе та на Новій Вальштрасе, де й чим можна поживитися. Він розвідав усі входи й виходи, дізнався, де передні й задні двері, хто живе згори, а хто знизу, хто зачиняє двері й де висить контрольний годинник. Усі затрати відшкодовує Пумс. Якось Геллеру довелося вдавати із себе представника щойно заснованої познанської фірми; працівники крамниці хотіли спершу навести довідки про цю фірму; ну й чудово, наводьте собі, а він лише хотів подивитися, якої висоти в них стелі, якщо доведеться залазити згори.