Аж тут Міці пригадалося, що Єва казала наглядати за Францом.

Тут їй трохи прояснилось, отже, він справді робить це не заради грошей, а перед цим він про руку говорив, постійно про руку думає. І це правда — те, що він про гроші говорить, гроші для нього не важливі, він достатньо від неї має. Вона все думає і думає, не випускаючи його з обіймів.

Печалі й радощі кохання

А вона, коли Франц її всю обцілував, — у двері й побігла до Єви. «Франц приніс мені двісті марок. Зна'ш звідки? Від тих, ну, як там їх…» — «Від Пумса?» — «Так, він сам мені сказав; і що мені тепер робити?»

Єва покликала Герберта, розказує йому, що Франц у суботу з Пумсом на діло ходив. «А він сказав, куди?» — «Ні, але що ж мені робити?» Герберт дивується: «Це ж треба, просто взяв і пішов з ними!» А Єва: «Ти щось розумієш, Герберте?» — «Ні. От дає!» — «То що робитимемо?» — «Дамо йому спокій. Думаєш, він на таке пішов заради грошей? Дідька лисого! От бачиш, я ж казав. Він за справу всерйоз узявся, незабаром почуємо про нього». Єва стоїть перед Міцою, якою вона була бліденькою проституточкою, коли вони підібрали її на Інваліденштрасе; вони обоє згадують про те, як тоді зустрілися: у кнайпі перед готелем «Балтикум». Єва сиділа так з якимось провінціалом, власне, їй то було ні до чого, але вона полюбляла такі додаткові походи, ще там було багато дівчат і троє-четверо хлопців. А о десятій з'явився поліцейський патруль, і всіх потягли до відділка на Штеттинському вокзалі, рушили один за одним, народ попався бувалий у бувальцях, ідуть собі, сигаретами димлять. Попереду і позаду крокують поліцаї, а на чолі процесії, як зазвичай, — стара Ванда Губріх, п'яна як чіп, ну а потім, як завжди, був скандал у відділку, і Міца, тобто Соня, ридала в Єви на грудях, адже тепер у Бернау про все дізнаються, а потім один із поліцаїв вибив у п'яної Ванди з руки сигарету, а та сама пішла в камеру, ляснула дверима, лаючись останніми словами.

Єва і Міца дивляться одна на одну, Єва знову намовляє: «Тепер тобі пильнувати треба, Міцо». А Міца благально: «Що ж мені робити?» — «Він твій, тож сама маєш знати, що слід робити». — «Але я не знаю!» — «Тільки, прошу тебе, не реви». А Герберт сяє: «Кажу ж вам, з хлопцем усе гаразд, і я радий, що він нарешті всерйоз узявся за справу. Напевне, вже все як слід обміркував, добра пройда!»— «О Боже, Єво!» — «Та годі вже плакати, годі, кажу тобі! Я також за ним наглядатиму». Ні, ти таки справді не варта Франца. Куди тобі! Не можеш себе опанувати. Чого ти, дурепко, рюмсаєш? От же ж курка! Так би й дала їй кілька ляпасів!