І знов я побачив усі утиски, що чинились під сонцем, — і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя. І я похвалив тих померлих, що давно повмирали[206].

Похвалив померлих. Для всього свій час, час зашивати і час дерти, час збирати і час розкидати. Похвалив померлих я, що лежать під деревами й сплять[207].

Єва знову забігла до Франца: «Франце, ти збираєшся нарешті щось робити? Адже минуло вже три тижні. А якби я жила з тобою, ти б і про мене так мало дбав?» — «Та я ж нікому навіть сказати про це не можу, оце лише ти, Єво, знаєш та Герберт, і ще бляхар, а більше ніхто. Про таке нікому й не скажеш, бо на глум здіймуть. А заявити в поліцію також не випадає. А на рахунок грошей — не переймайся, Єво. Можеш мені більше нічого не давати, якось обійдуся. Я — знову — піду — на роботу». — «Щось ти геть не засмучений, і сльозинки не зрониш. Уже навіть і не знаю, як тебе розворушити, а я сама нічого не можу зробити». — «Я теж не можу».

Справа йде до розв'язки, злочинці гризуться між собою

На початку жовтня у банді дійшло до суперечки, якої так побоювався Пумс. Йшлося про гроші. Пумс, як завжди, вважав, що головною справою для банди є збут товару, тоді як Райнгольд та інші, а з ними й Франц, навпаки, головним вважали добування товару. Вони вимагали, щоб виручка розподілялася залежно від кількости здобутого, а не від збутого, Пумсові закидали, що той бере собі надто велику частку, зловживаючи монополією своїх зв'язків зі скупниками, а надійні скупники не бажали мати справи ні з ким іншим, окрім Пумса. І хоча Пумс погоджувався на значні поступки й всі можливі форми контролю, банда стояла на своєму: щось треба міняти. Вони виступають за кооперативну форму їхнього підприємства. Та Пумс вважає, що вони й так її мають. Але цьому ніхто не вірить.

Аж тут нагодилася одна справа: крадіжка зі зламом на Штралауерштрасе. І хоча Пумс уже давно не виходив на діло, цього разу він іде разом з усіма. Йдеться про фабрику перев'язувальних матеріалів, розташовану в одному з дворів на Штралауерштрасе. Вдалося рознюхати, що у приватній конторі в сейфі зберігаються гроші. То мав бути випад проти Пумса: не товар, а гроші. Коли ділитимуть гроші, ніякого шахрайства вже не буде. Тому Пумс і вирішив взяти у справі особисту участь. По двоє вони піднімаються пожежною драбиною, спокійно розбирають замок на вхідних дверях до контори. Бляхар узявся до роботи. Тим часом було зламано замки на всіх конторських шафах: там виявили лише дріб'язок та кілька поштових марок; у коридорі знайшли дві каністри з бензином — може стати в пригоді. Потім усі чекають, поки Карлхен закінчить свою роботу. І треба ж було такому трапитися, що він обпік собі автогеном руку й більше не може продовжувати працювати. Райнгольд спробував сам узятися до діла, та через брак досвіду в нього нічого не вийшло. Тоді Пумс забрав у нього автоген, але і в нього справа не пішла. Кепсько! Треба кидати все і вшиватися, поки не з'явився сторож.