У нас є ноги, у нас є зуби, у нас є очі, у нас є руки, нехай лише хтось прийде, нехай лиш спробує нас укусити, нехай лиш прийде. Він має дві руки, він має дві ноги, має сильні м'язи, що горбами під шкірою. Ще спізнаєте, хто такий Франц, то вам не тюхтій якийсь. Уже стільки має позаду, а ще стільки попереду, нехай тільки хтось поткнеться, хильнемо чарку, хильнемо другу, хильнемо дев'яту.

Немає ніг у нас, о горе, не маємо зубів, не маємо очей, не маємо і рук, і кожен може прийти і вкусити Франца, бо він тюхтій, не може захиститись він, лиш чарку піднімає він.

«Треба щось робити, Герберте, я не можу на це дивитися». — «Що ж ти хочеш зробити, дорогенька?» — «Не можу я більше на це дивитися, він до всього збайдужів, нічого не помічає, лиш сидить собі й знай торочить: вона прийде, вона неодмінно повернеться, а я щодня газети переглядаю, чи немає там чогось про неї. Може, ти щось чув?» — «Ні». — «А ти не міг би порозпитувати, може, хтось щось чув?» — «То все дурниці, Єво. Ця історія, яка здається тобі незрозумілою і викликає у тебе тривогу, для мене ясніша за Божий день. Що, власне, трапилося? Дівчина просто його кинула. Подумаєш! Не на стіну ж від цього дертися? Знайде собі іншу». — «Ти і про мене так говоритимеш?» — «Та ти що, Єво, але ж раз вона така…» — «Зовсім вона не така. Я ж її сама йому привела, я вже і в морг ходила, слухай, Герберте, з нею таки точно щось сталося. Постійно біда з цим Францом. Якась доля в нього нещаслива. Ти справді нічого не чув?» — «Та що я мав би чути?» — «Ну, буває, хтось із ваших хлопців щось розкаже. Може, хтось її бачив? Не могла ж вона крізь землю провалитися. Якщо найближчим часом вона не знайдеться, я піду, піду до поліції». — «Слушна думка, так і зроби, піди заяви в поліцію». — «Не смійся, я справді так зроблю. Я мушу її знайти, Герберте, з нею щось негаразд, вона не могла пропасти просто так! Мене б вона не кинула, і Франца також. А він не бере собі того до голови й нічого не робить». — «Ох і набридло мені слухати всі ці дурниці, давай краще в кіно сходимо, га, Єво?»

Сидять у кіно, дивляться фільм.

Коли у третій частині шляхетний герой загинув від руки бандита, Єва зітхнула. Герберт лише встиг подивитися на неї, як вона сповзла зі стільця й знепритомніла. Згодом, взявшись за руки, вони мовчки гуляють вулицями. Герберт дивується: «Твій старий ще натішиться тобою, коли ти така вразлива». — «Той же його застрелив, Герберте, ти бачив?» — «Та то ж було лише про людське око. Шахер-махер! А ти й повірила! І ще й досі тремтиш». — «Герберте, треба щось робити, далі так тривати не може». — «Тобі треба кудись поїхати, скажи своєму старому, що занедужала». — «Та ні, ти маєш щось робити. Прошу тебе, Герберте, зроби щось, ти ж поміг Францу, коли в нього та історія з рукою сталася, зроби щось і зараз. Я тебе прошу!» — «Та що я можу зробити, Єво?»