Дерева гнуться, скриплять, тріщать, стогнуть, гудуть — вумм, боротьба йде не на життя, а на смерть — вумм, вумм, глупа ніч, сонця немає, важенні гирі падають вниз — вумм, вумм.

Я твоя, ходімо, скоро будемо вдома, я твоя.

Вумм вумм.

Книга восьма

Книга восьма

Ніякої користи. Й досі ніякої користи. Франц Біберкопф одержав удар молотом по голові, він знає, що програв, та досі не розуміє чому.

Франц нічого не помічає, а світ іде далі

Друге вересня. Франц, як завжди, прогулявся містом, з'їздив з елегантним крамарем на пляж у Ваннзее. Третього, в понеділок, дивується він, що Міцекен досі не повернулася, нічого не сказала, господиня також нічого не пригадує, вона й не телефонувала. Напевне, вирушила за місто зі своїм поважним другом і покровителем, і той невдовзі доправить її додому. Що ж, почекаємо до вечора.

Пообідня пора, Франц сидить удома, аж тут дзвінок у двері — лист для Міці від її покровителя, надісланий пневматичною поштою. Що ж це таке? Я гадав, що Міца у нього. Ану ж відкрию листа: «…я здивований, Соню, що ти мені навіть не подзвонила. Учора й позавчора я чекав на тебе в конторі, як ми й домовлялися». Та в чому річ? Куди ж це вона запропастилася?

Франц схопився, роззирнувся за капелюхом, вискочив на вулицю. Нічого не розумію, треба гайнути до старого пана. Гей, таксі!

«Як, її не було у вас? Коли ж вона востаннє сюди приходила? У п'ятницю? Ага». Обмінялися поглядами. «У вас же є небіж, може, вона з ним?» Старий пан розлютився: «Ану, сюди його негайно! А ви залишіться поки що тут». Сидять, цмулять потроху червоне вино. З'явився небіж. «Це Сонин наречений. Ти знаєш, де вона зараз?» — «Я? А що сталося?» — «Коли ти її востаннє бачив?» — «То все плітки, я вже два тижні її не бачив». — «Мабуть, таки правда, бо так вона і мені казала. А відтоді не зустрічався з нею?» — «Ні». — «І нічого не чув про неї?» — «Анічогісінько. А що сталося?» — «Ось цей пан зараз тобі сам розповість». — «Вона пропала, від суботи її немає, нікому нічого не сказала, всі її речі на місці, і нікому жодного слова». А старий пан: «Може, вона нове знайомство завела?» — «Навряд чи». П'ють червоне вино, вже утрьох. Пригнічений Франц замовк, не знає, що й думати, лиш промовив: «Мабуть, треба ще трохи зачекати».

Її обличчя убите, її зуби убиті, її очі убиті, її губи, її язик, її шия, її тіло, її ноги, її лоно убите.

І наступного дня її немає. Нема — і все. Дома все так, як вона залишила. А її немає — і все. Може, Єва щось знає? «Ти посварився з нею, Франце?» — «Ні. Сварка, щоправда, була, але два тижні тому, і ми помирилися». — «Якесь нове знайомство?» — «Та ні, вона розповідала мені про небожа свого старого, але той нічого не знає, я з ним бачився». — «Може, треба за ним поспостерігати, раптом вона все-таки в нього?» — «Думаєш?» — «Не зайве було б перевірити. З Міцою ні в чому не можна бути певним. У неї дуже мінливий настрій».